Маргарита Миколаївна прийшла з роботи ще годину тому, але досі не переодяглася в домашній одяг.

Вона сиділа на кухні за столом, поклавши перед собою телефон і чекала дзвінка…

І ось нарешті задзвенів телефон.

-Ну що, синку?! Здав? – схвильовано запитала вона в слухавку.

-На «відмінно», мамо! Останній екзамен! Все, зараз швидко в гуртожитку збиру сумку і на вокзал. Завтра вранці буду вдома!

-Молодець, синку! Я тобою пишаюся! Чекаю з нетерпінням! Бувай, – сказала вона і поклала слухавку.

Ось і молодший Іванко вже студент-першокурсник.

А вона ж і не думала, що він у неї буде… Думки якось непомітно перенесли її в минуле…

З Віктором, своїм першим чоловіком, Маргарита навчалася в одному класі і сиділа за однією партою.

Як то кажуть, кохання з першого класу. Після закінчення школи Віктор вступив у технікум.

Рита збиралася стати лікарем, але вступити в інститут з першого разу не вийшло. А тут і Віктор заміж покликав. Який тепер інститут? Вступила в училище.

Влітку вони відгуляли весілля, а через два роки народився син Володя, а ще через рік – донечка Ганнуся.

Жили вони у батьків чоловіка. Було дуже важко. Віктор був цілими днями на роботі.

Свекруха зі свекром з дітьми допомагати не збиралися, та ще й домашньою роботою навантажували. Жили вони на одну зарплату чоловіка…

Їй хотілося свій куточок, і Рита вирішила вийти на роботу. Пішла на пів ставки медсестрою. А дітей у садочок відправила.

Натомість вони почали жити окремо від батьків чоловіка, орендували маленький будиночок на сусідній вулиці.

Чоловік вирішив підробляти і додому взагалі почав повертатися вже вночі…

Через два роки вони назбирали трохи грошей і почали будувати свій будинок.

Допомагали їм брати Рити і ще сусід Степан.

Будівництво закінчили, переїхали до нового житла. Все було добре, але Віктор, все довше і частіше затримувався на роботі, став якийсь похмурий, дратівливий.

Запідозривши недобре Рита вирішила простежити за ним.

Якось вона відпросилася з роботи раніше і пішла додому. Дорогою Рита вирішила зайти в гості до свекрухи. Вона подзвонила у двері та ніхто щось не відкривав.

Вона вже думала йти додому, як раптом двері відчинилися. Рита ахнула – на порозі в халаті стояв її чоловік, який мав бути зараз на роботі.

-Коханий, хто там прийшов? Давай швидше! – почувся жіночий голос з кімнати.

Рита швидко розвернулася і ледь стримуючи сльози побігла додому.

На розлучення вона подала одразу. Чоловік залишив їм будинок, а сам пішов жити до батьків.

Вона довго не могла оговтатися після розлучення. Так і прожила одна тринадцять років…

Якось звернувся до неї сусід Степан, той самий, який допомагав їм будувати будинок. Треба було йому попрасувати штани і сорочку.

Рита звісно допомогла сусід.

А потім він почав частенько навідувати її по-сусідськи. Так з часом і закрутився у них роман.

Через два місяці Рита зрозуміла, що вагітна. Що робити? Степан молодший за неї на цілих одинадцять років.

-Степане, я вагітна, – сказала йому Рита. – Що нам робити далі? – вона розгублено дивилася на Степана.

Він обійняв її й поцілував:

-Народжуватимемо і виховуватимемо дитину.

-Мені ж під сорок уже, яке вже «народжувати”? – сказала Рита.

-Нічого, ми впораємося, я завжди буду поряд.

Назавтра Степан переніс свої речі до Рити, а в липні народився Іванко.

Жили вони зі Степаном дружно. Старші діти давно виросли і роз’їхалися хто куди. А маленький Іванко, як промінчик сонця у домі.

-Рито, ти чого тут сидиш у темряві? – зайшов Степан, увімкнув світло і окликнув задуману дружину.

-Та так, згадалося, як ми починали з тобою жити… Іванко склав іспит на «відмінно», вранці приїде. Давай підемо готувати вечерю? Завтра син приїде, – радісно сказала Рита і обняла коханого чоловіка…