Ми з братом Денисом ніколи не були близькі. Зроблені, як то кажуть, з різного тіста. Ми виросли в селі, але неподалік від міста. Мама моя — усе життя працювала в школі вчителькою, тато постійно їздив на заробітки.

Він здоров’я вгробив на будівництві, спину зірвав. І все заради того, аби збудувати великий гарний будинок.

Денис завжди переймався тим, щоб будинок не дістався мені. Тим паче з роками його вартість суттєво зросла, село стало елітним районом передмістя. Та я ніколи й не казала, що мрію там жити, хотіла, щоб батьки встигли насолодитися омріяною оселею.

Згодом брат одружився й просто на весіллі урочисто повідомив:

– Я старший син, одружився перший, тож житиму з батьками.

Я не сперечалась. Крім того, завжди знала, що батьки — справедливі люди. Денис з дружиною переїхав до батьків. Моїй мамі було важко жити з невісткою, та вона терпляча, постійно поступалася.

Здоров’я тата надто постраждало.

Всього в 57 років він важко захворів. Йому зробили операцію, після якої мусив пів року лежати й відновлюватися.

Та ані брат, ані його дружина не допомагали батькам. Я мусила щодня їхати з міста, аби прибирати й готувати. А тоді я вже була заміжня і мала 4-річну донечку. Намагалась пояснити братові, що мені важко:

– Слухай, ви ж живете у батьків. Невже так важко на знак вдячності їм допомогти? Ви ж прийшли в готову хату!

– А коли я маю все встигати? Утримувати будинок не так просто. Але ж ти цього не розумієш.

– То поміняймося — ти їдь на квартиру, плати гроші за оренду, а ми до батьків.

– Хитра яка! Не дочекаєшся!

З братом було складно говорити, а тим паче сперечатися. Згодом тато помер.

Всю організацію похорону довелося мені взяти на себе. Ненька страшенно сумувала, через це сама потрапила до лікарні.

Коли почалась війна — все змінилось. В перший же день Денис зібрав речі й втік разом з сім’єю. Він поїхав за кордон і зупинився в Польщі. Мама залишилась самотньою і хворою, ще й в такі часи.

Я вирішила переїхати до неї. Та це не сподобалось братові.

– Я не дозволяв жити у своєму домі!

– А хто тоді доглядатиме маму? Наймай людину.

– Мама й сама ще справляється.

Брата я не послухала. Врешті у нього документів на половину хати немає. Мама зараз була єдиним власником.

Я разом з чоловіком і донькою переїхала до неньки. Разом нам дуже добре. Стан матусі значно покращився, вона навіть помолодшала.

Та щоразу як Денис дзвонив — ми сварилися. А тоді він повідомив:

– Нам відкрили візу в Канаду. Будемо переїжджати назавжди. А ти маєш виплатити мені половину вартості будинку, якщо хочеш там жити.

– І скільки це?

– 20 тисяч доларів. І зроби це чимшвидше. Інакше я виставлю будинок на продаж.

– А як ти це зробиш? Хата мамі належить!

– Вона дозволить. Половина будинку моя. Вирішуй.

Після цієї розмови я звернулась по консультацію до адвоката.

Він радить, щоб ненька написала заповіт, каже, що вона може залишити Дениса взагалі ні з чим. Я не знаю, як бути, адже страшенно не хочеться остаточно псувати стосунки. Але й грошей таких не маю. Що порадите мені?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

КІНЕЦЬ.