Поки йшла, я замерзла і зайшла в перший під’їзд погрітися, з другого поверха спускалися дві жінки, вони сказали, що на другому поверсі живе ворожка Алла Миколаївна, вона допоможе знайти мого чоловіка, і я пішла до неї, ну, а чого мені втрачати щось
Мені було 17 років, коли я познайомилася з Павлом. Закохалася в нього, не могла ні їсти, ні спати, та й дихати я теж без нього не могла. Йому було 25 років і він для мене здавався всім, мав хорошу роботу, свою машину і квартиру.
Мої батьки були проти наших стосунків, але коли мені виповнилося 18 років, дали свою згоду. У день народження я зібрала речі та переїхала до Паші.
Я не пішла вчитися, а влаштувалась на заправку. Так ми прожили майже рік. На початку грудня Пашу відправили у термінове відрядження, і він зник. Просто зник – мобільний вимкнений.
Перші 3 дні я вірила в те, що, можливо, у нього згорів зарядний пристрій, можливо щось із телефоном. Не спала ночами, чекала довгоочікуваного сигналу, хоч би смс, але його не було.
Перед святами батьки забрали мене до себе, але я щодня, а бувало щодня по 3 рази бігала до нас на квартиру. Мені все здавалося, що Паша приїхав, але, на жаль. Якось у черговий мій вечірній забіг, я йшла з квартири, просто блукала.
Ревіти вже не було сил, я просто ковтала сльози, я не знала, де його шукати. Я знала його прізвище, знала, що він із дитячого будинку, батьків рано не стало, знала, що є сестра Люся, мешкає вже 10 років в Італії, але я нічого не могла зробити.
Поки йшла, я замерзла і зайшла в перший під’їзд погрітися. Я стояла на першому поверсі, а з другого спускалися дві жінки і щось жваво обговорювали. Загалом ті жінки сказали, що на другому поверсі живе ворожка Алла Миколаївна, вона допоможе знайти мого чоловіка, і я пішла до неї. Ну, а чого мені втрачати щось?
Я, звичайно, дуже здивувалась, коли вона сказала, що він мені не чоловік, і ніколи їм не буде. Вона сказала, що для мене незабаром розкриється таємниця його зникнення, що буде важко. Насамкінець вона сказала, що моя дочка сама собі батька вибере, а Пашу я побачу, коли про нього навіть думати забуду.
Тоді для мене це здавалося смішним та безглуздим. Від неї я пішла додому до Паші. Там мені стало погано, цього вечора я вирішила залишитися ночувати там. Зранку була збуджена дзвінком у двері, виявилося, прийшла власниця квартири, яку Паша винайняв на 1,5 роки. І ось оренда закінчилась.
На мої крики та істерику вона мені показала копію паспорта, і тоді я все зрозуміла, прізвище інше, одружений, є син. Мій світ звалився.
За тиждень я дізналася, що чекаю дитину. Торішнього серпня на світ з’явилася донька Аліна Павлівна. Я навіть тоді все ще сподівалася, що це не так, що він повернеться, але дива не сталося.
Коли донька трохи підросла, я стала винаймати квартиру окремо від батьків. Доньці було 5 років, коли в нас зірвало кран посеред ночі. Я не знала, що робити.
Я розуміла, що зараз прийдуть сусіди знизу. І тут пролунав дзвінок, прийшла сусідка, почала кричати, на крики вийшла донька і сказала: А чого ви кричите, тато вже йде. І тут ми почули кроки.
Сходами піднімався сантехнік, сусідка подивилася і каже, ну якщо тато сантехнік, то чого ви мовчали, нехай і до мене зайде.
Михайло виявився досить пристойною людиною, і зовсім не сантехніком, а майстром ЖЕКу (тоді його викликали зовсім в інший будинок, він просто помилився адресою).
Ми одружені вже 4 роки, у нас росте спільна донька Каріна. І згодом я зрозуміла, що все, що сказала ворожка, збувається.
Проблема в тому, що я боюсь забувати Пашу. Не тому, що ще люблю, а тому, що боюся його побачити, а найбільше почути правду.
КІНЕЦЬ.