Поліна прокинулась рано. Вона встала з ліжка й пішла на кухню. Жінка тільки-но заварила запашну каву й поставила сковорідку на яєчню, коли на порозі зʼявився її чоловік Дмитро.

– Доброго ранку, – похмуро сказав він.

– О, кава це добре. Щось я ще сплю…

– Сідай любий! – весело й бадьоро сказала Поліна. – Зараз ще яєчню посмажу.

Чоловік зі строгим виразом обличчя збирався у свій автосервіс.

Останнім часом справи в нього не ладналися. Видно у багатьох на ремонт грошей не вистачає, от мужики самі в гаражах дрібний ремонт роблять і змінюють шини.

Тяжке чоловіче життя – за квартиру плати, за їжу, за відпустку!

Через пару хвилин Дмитро сів за стіл і сьорбнув кави.

Поліна вмостилася навпроти і якось дивно глянула на нього.

– Любий, я маю тобі сказати дещо важливе, – сказала вона.

– Що вже сталося?

– Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається.

– Я йду з роботи!

– Не почув… Що ти сказала?

– Я сказала, що з роботи йду, – якось не дуже привітно повторила дружина.

Дмитро здивувався:

– З роботи йдеш?! А чому? Тобі ж наче в декрет ще не скоро?

А сам подумав:

– Хороша в Поліни робота. Чистенька. Вранці в офіс приїхала, чаю попила, з подругами поспілкувалася, а ввечері поїхала. Сама ж розповідала – хто що купив, куди їздив, у кого який чоловік – все вони на роботі обговорюють.

А тут важкого натягаєшся, під машиною полежиш – важко. Та хіба жінкам це зрозуміти?

– Бо не можу працювати, мені важко. У нас договори, тендер знову проводитимуть, одні нерви. Начальниця дістала своїми зауваженнями, не можу більше, втомлююся і не висипаюся, – зухвало сказала Поліна.

Дмитро навіть здивувався:

– Не висипаєшся? Важко? А що ж там важкого, Поліно, що вдома, що там сидіти? Ти ж не мішки тягаєш? І взагалі, я по своїй матері бачу, вам, жінкам, природа щедріше відсипала. Мати моя як почне сваритися, не зупиниш. Витривалі ви, жінки, та й живете довше! – з ледь помітною заздрістю повідомив Дмитро і раптом додав:

– І взагалі, ти мене навіть не запитала, чи хочу я дітей! А я взагалі-то поки що не хотів, ми ще й на ноги до ладу не стали. Добре, що хоч квартира від бабусі дісталася, а так взагалі невідомо, як би ми жили!

– Думати треба було до того, як я завагітніла, якщо ти не хотів! Ось я, наприклад, хотіла дитину. А квартира ця нам від моєї бабусі дісталася між іншим, зауваж! – відреагувала Поліна.

– Думати треба? – обурився Дмитро. – А як думати, якщо ти така… Така гарна. Ну так, думати треба було, а тільки спробуй. Та й взагалі, що тепер говорити, якщо хлопець наш вже скоро народиться!

– Саме так, і я про це! – підтримала чоловіка Поліна. – А жили б ми де, якби не ця бабусина квартира? Адже тоді або на знімну тобі треба було б заробляти, або брати кредит! Ну, не з твоєю ж мамою жити? Ти ж мені сам казав, що Ганна Іванівна твого тата все життя діставала, а потім і за тебе взялася. Що любить вона життю повчити.

– Ні, з матір’ю своєю я точно жити не збираюся! Але брати орендовану квартиру, чи кредит? Та на які гроші? – Дмитро обурився. – Це звичайно повага твоїй бабусі, Поліно, але чому ти вважаєш, що все це я мусив би робити? Ми ж, коли розписувалися, обіцяли один одному, в горі і в радості все навпіл, а тепер так, я один? А ти значить вдома відпочиватимеш? Ні, я розумію, що ти втомлюєшся, але ж і я втомлююся, ти ж це бачиш?

– Що я бачу? Ну що за нісенітниці ти говориш? Ти вічно тільки скаржишся. Ага, класно лягти на спинку, задерти лапки і сказати, що я більше не можу. Іноді мені так хочеться. Іди краще на роботу, бо запізнишся! Потім договоримо, – зупинила Дмитра Поліна, вказавши на годинник.

Як тільки Дмитро пішов, Поліна одразу подзвонила свекрусі:

– Ганно Іванівно, я Дмитру все виказала, як ми з вами й домовлялися. Ну, звісно, похмурий пішов…

– Так, Поліно, не змогла я його виховати повністю так, як хотіла… Він, звісно, хлопець хороший, лагідний. Та й не особливо лінивий, але весь у батька! Сам пасує перед труднощами, а обличчя при цьому поважне робить, строге. І сміх і гріх! Моєму Петру Васильовичу теж завжди здається, що іншим все легко, а ось тільки в нього труднощів повно! – зітхнула свекруха.

– Та нічого, Ганно Іванівно, ми з вами разом з нашими мужиками впораємося! – весело відповіла Поліна.

– Звичайно впораємося, мій Петро довго опирався, зате тепер начальник зміни на заводі, гордий, що досягнув багато. А от мені це вартувало дорого – чоловіка направити.

Але чоловік повинен у роботі реалізуватися, бо закисне без діла. Сам себе не поважатиме…

– От і я хочу, щоб Дмитро не похмурий і стурбований ходив, а гордий, мужиком себе відчував, – підтакувала Поліна свекрусі.

– Ех, дочко, слава Богу син хоч дружину сподобився собі гарну вибрати. Адже я про таку доньку все життя мріяла. Мій Петро Васильович бурчав – ось раніше жінки невибагливі були, працьовиті. А тепер мовляв ніжні стали, теж мені знавець, – засміялася свекруха. – Гаразд, дочко, нам ще онука треба виховати, адже сказали, що хлопчик буде?

– Хлопчик, хлопчик, – Поліна погладила животик. – Ну, ми вже постараємося, а потім може й донечку Бог дасть.

Через кілька тижнів Дмитро прийшов раніше. Він як не намагався тримати обличчя і бути строгим, як його батько вчив, але не зміг стримати посмішку.

– Ну що, Поліно, ми з хлопцями подумали, автомийку вирішили відкрити і кузовний цех прилаштуємо з камерою для фарбування. Склалися, порахували – думаю вийде! Отак-от, люба! Адже я тепер єдиний здобувач у сім’ї. Так що, годуй чоловіка, дружино!

Поліна захоплено дивилася на чоловіка, а сама прикрила ноутбук, щоб він не побачив.

Звичайно ж, вона з роботи не звільнилася! По-перше – треба отримати декретні, по-друге їй запропонували віддалено готувати договори.

Тож буде підстраховка про всяк випадок.

Нехай Дмитро думає, що він за все відповідає, його це явно мотивує.

А Поліна так вихована, вона й обіцянку давала – і в горі, і в радості – все навпіл!

От тільки Дмитру про це знати не обов’язково, а то розслабиться…

Дмитро поїв, відсунув тарілку і обійняв Поліну:

– Ну, як там наш синочок? Скоро татуся побачиш, тато тебе навчить справжнім чоловіком бути!

– Звичайно, тато навчить! – підтвердила Поліна.

Мудра дружина з кожного зробить чоловіка своєї мрії! Була б людина хороша й порядна…