Микола з Ольгою жили у шлюбі вже п’ять років. Син ходив уже в садок, а свого житла у них все ще не було.

Збирали вони збирали та й назбирали грошей на перший внесок. І навіть більше!

Сума була хороша, мало залишитися й на меблі. Заробляли обоє добре.

Ольга у вільний час займалася пошуками квартири. Нарешті квартиру, яка їх влаштувала, було знайдено. І тут сталося несподіване.

– Олю, нам треба поговорити, – раптом сказав Микола. – Ти тільки правильно мене зрозумій…

– Господи, що трапилося?! – ахнула Ольга.

Вона застигла в очікуванні найгіршого.

– Та нічого серйозного! – сказав той. – Квартиру краще оформити на мою маму. Вона нам додасть ще грошей, правда, зовсім трохи.

– Ну, і чому це на неї? – здивувалася Ольга. – Це ж має бути наша квартира.

– Їй вигідніше взяти кредит. Не доведеться переплачувати.

– Про що ти думаєш? Як може бути кредит вигіднішим для неї, аніж для нас? Краще одразу говори у чому справа.

– Та ти просто зрозумій, що так краще. І швидше все зробимо. Мамі вже схвалили кредит. Залишається тільки гроші внести.

– А чому саме на твою маму? Моя незабаром теж на пенсію виходить.

– Ти мені не довіряєш?

– Довіряю. Але квартира має бути оформлена на нас. Тільки на нас. І мамині гроші нам не потрібні, ти сам чудово знаєш, що в нас вистачить.

– Так буде швидше. Чому ти мене не чуєш?

– Але ж це наші гроші.

– Ну і що. Ти і так більшу частину сиділа з дитиною. А раптом у нас ще одна з’явиться.

– Я сиділа, але й вкладала, як ти. У нас на рахунках однакові суми. Ти ж добре знаєш, що я ще й підробляю вдома.

– Але я вас утримував!

‐ Я і з цим можу посперечатися.

Через пів години зателефонувала свекруха. Вона говорила тими ж словами, що й Микола. Одразу стало зрозуміло, що вони домовилися про це давно.

– Що відбувається, чому ви так наполягаєте?

– Все гаразд, Олечко. Я вам тільки добра бажаю, я ж мати. Ти подумай. Угода вже може відбутися завтра.

Свекруха поклала слухавку, а Микола підійшов до дружини.

– Мама права. Вона нам тільки добра бажає.

Ольга нічого не відповіла, вона зібралася й пішла в садок по сина.

Всю дорогу її не відпускали думки про майбутню купівлю квартири.

Те, що пропонував чоловік, не входило у її плани. Вони збирали гроші, платитимуть кредит, а квартира буде на мамі? Ні, ні і ні!

Ольга так задумалася, що раптом зашпорталася на на ґанку дитячого садка і опинилася на землі.

Поруч із нею опинився якийсь чоловік.

– Що ж ви так неакуратно, ніби ж не слизько тут. З вами все гаразд?

– Не знаю…

– Зараз я одягну доньку. У вас син? Я вас бачив раніше. Забираємо дітей і в лікарню!

– Ви легко відбулися, – сказав чоловік. – Треба бути обережнішою. Всяке могло трапитися, у вашому стані.

– В якому?

– Думаєте про щось весь час.

– Це так помітно?

– Так. Я вас відвезу додому, а ви розповісте дорогою. Ну, якщо хочете, звичайно…

У машині Ольга помітила візитівку, подивилася й поклала назад.

– Це моя візитівка, можете взяти собі. Раптом знадобиться. Я Борис.

– А я Ольга.

– Ну що? Розкажете? За розмову грошей не беру.

Ольга довго збиралася з думками, і все розповіла. Про чоловіка, свої переживання, про думки.

– А ви маєте рацію. У всьому мають рацію. А дитина ваша у мами прописана?

– Так, а як ви здогадалися?

– Ну, це передбачувано. Ви знаєте, як я прийшов до цієї професії? Вирішив усі закони вивчити нерухомість. І ось тепер я ріелтор. А підштовхнула мене до цього життя одна ситуація. Історія довга, але якось розповім. Ми ще мабуть зустрінемося. Діти в одну групу ходять. А зараз ми вже приїхали.

Борис допоміг їй вийти з дитиною й поїхав…

– Де ти ходиш стільки часу?! До садка п’ять хвилин, а тебе не було дві години!

– Дві години це ще мало. Я була в лікарні.

– Що трапилося?

– Нічого серйозного. Зашпорталася на сходах.

– Добре хоч жива. Треба обережно під ноги дивитися. Відпочивай, завтра угода. Тобі тільки гроші зняти. Я вже домовився.

– Угода тільки на нас двох, без твоєї мами.

– Що ти робиш?! Я ж говорю, угода вже призначена! Що тут незрозумілого?

– Значить, угоди не буде. Це моє останнє слово.

– Або угода завтра, або розлучення!

– Я згодна…

– Ось і добре.

– На розлучення.

– Що?! Я просто так сказав.

– А не треба казати.

Ольга пішла на кухню, нарешті у неї прокинувся апетит. Син уже спав, а вона із задоволенням поїла.

– А мене сьогодні годуватимуть?

– Все на плиті і в холодильнику. Звикай сам себе обслуговувати.

– Ну не ображайся. Будь готова завтра на третю. Все вирішимо.

Ольга нічого не сказала і пішла спати. Зранку вона зателефонувала на роботу і взяла відгул. Зібрала речі і тимчасово переїхала із сином до мами. Попереду на неї чекало розлучення і купівля квартири. Мама їй допомогла, додала своїх заощаджень, не за частку просто так…

…З Борисом вони часто зустрічалися у дитсадку, коли приходили по дітей. Міняти садок для сина Ольга не стала, та й квартиру придбала недалеко. Вона вже звикла до цього району, робота близько, садок, а далі і школа буде.

Якось Борис запросив її на прогулянку і одразу розповів свою історію. Вона була майже схожа…

…Одружився він рано. Купили квартиру й оформили все на тещу. Звичайно й гроші на перший внесок були її, але Борис сплачував кредит.

Дружина не працювала, одразу народила дитину. А коли дівчинці виповнилося два роки, пішла. Не нагулялася.

Борис подав на розлучення і перестав платити. Поїхав із дочкою до своїх батьків.

Дівчинка там і була прописана від народження. Теща, як то кажуть, ходила колами, вмовляла повернутися в квартиру і платити далі, але Борис уже нічому не вірив.

Доньку залишили з ним, недолуга мати була не проти. Теща квартиру втратила і була дуже зла на Бориса. Хотіла забрати дитину, але отримала протилежне. Її доньку позбавили прав…

…Через два роки зустрічей Ольга й Борис одружилися. Їхні діти навчаються в одному класі. Вони мають у власності три квартири, одна із яких спільна.

А що ж Микола? Він одружився й купив квартиру. Все було за тією самою схемою. Тільки його нова дружина, на відміну від Ольги, виявилася зговірливішою.

Коли кредит добіг кінця, Микола подав на розлучення. Дівчина залишилася на вулиці.

Квартира на свекрусі, гроші передавали тільки готівкою. Спробуй довести.
Але бумеранг наздогнав Миколу. Майже одразу після їхнього розлучення квартиру залили сусіди.

Отримати від них компенсацію було проблематично навіть через суд. Дорогий ремонт і меблі накрилися мідним тазом.

Довелося робити все знову і міняти меблі. Але одразу після ремонту сталося несподіване. Якось Микола йшов туди, а з вікна валить дим…

Страховки не було. Знову зробили ремонт, дешевий.

Хотіли продати квартиру, але покупці, дізнавшись про сусідів і те що трапилося, відмовлялися.

Здати в оренду теж не вдавалося, а як і виходило, то траплялися різні пройдисвіти.

Бумеранг повернувся Миколі. Він повертався і повертався, й зупинятися не збирався…

КІНЕЦЬ.