З Микитою ми прожили у шлюбі 9 років. За цей час бувало всяке: і сварки, і нестача грошей, і щасливі хвилини. У нас росте дочка першокласниця. Загалом, все гаразд.

Єдине, що часом мене засмучувало, то це поведінка свекрухи Емми Тарасівни. Ця жінка мало не з порога починала встановлювати свої правила та вимагала, щоб усі їм підкорялися.

Треба сказати, що ще до шлюбу Микита переїхав до моєї двокімнатної квартири. Вона мені дісталася від бабусі з дідусем. Спочатку

Емму Тарасівну цей факт ніяк не бентежив, але після весілля вона раптом вирішила, що ми з Микитою переселимося до неї.

– Негідно чоловікові жити у квартирі дружини. У мене місця багато, всім вистачить. Твою квартиру, Людочко, здаватимемо, щоб накопичити на нове, вже спільне, житло, – безапеляційно заявила мені свекруха.

На моє здивування, Микита думку матері підтримав.

– От справді. Раптом ми розлучимося? У тебе є житло, а я залишуся ні з чим, – виправдовував він поведінку матері.

– Я так розумію, думки про розлучення тобі теж матуся вселила? Ми тільки-но одружилися, а ви вже наперед все прораховуєте? Я, взагалі-то, не збиралася тебе кидати. А ти?

Того вечора ми сильно посварилися. Микита зізнався, що Емма Тарасівна не раз говорила йому про можливе розлучення та про те, що йому дісталася «завидна» жінка.

Після цього я поставила умову: свекруха не переступить поріг моєї квартири, інакше я насправді подам на розлучення. Спочатку

Микита чинив опір, сподівався, що я зміню гнів на милість.

Проте минуло вже кілька років, а бажання покликати Емму Тарасівну до нас на чай у мене не з’явилося. Чоловік теж вгамувався.

Проте свекруха обожнює нашу дочку Кіру. У цьому я не можу до неї причепитися.

Емма Тарасівна з пелюшок гуляє та грає з єдиною внучкою, але лише на своїй території. Тож у нас цілком дружня родина. Щоправда, грошей на якісь серйозні покупки у нас постійно не вистачає.

Щоб купити нову газову плиту, ми майже два роки відкладали на неї. Нове взуття, куртка чи велосипед для Кіри також ніколи не купується одразу. Мене це завжди трохи пригнічувало, але я знала, що Микита постійно шукає підробіток, просить підвищення у начальства.

Коли ж чоловік розуміє, що на цій посаді жодних надбавок йому не світить, то вирушає на чергову співбесіду. Я знаю, що Микита не чекає, коли йому зателефонує директор великої корпорації, а сам поступово пробиває дорогу нагору. Щоправда, шлях цей – довгий і дуже тернистий.

Я ж, до виходу в декрет, працювала у стабільній компанії бухгалтером. Все було добре, зарплата – трохи вища за середню. Але коли

Кірі виповнилося три роки, повертатися мені не було куди – через кризу фірма розпалася.

Почалися мої поневіряння та походи по різних організаціях. Ніхто не хотів брати на роботу жінку з маленькою дитиною. Все ж таки розуміють, що такий працівник регулярно йтиме на лікарняний.

У результаті я влаштувалася до бюджетної організації. Так, зарплата тут невелика, проте можна сміливо йти на лікарняний. Я продовжую шукати паралельні варіанти заробітку, але поки що ці спроби не мають успіху.

Чесно кажучи, я вмовляла себе, що найголовніше – це сім’я. У мене є люблячий і роботящий чоловік, прекрасна дочка, дах над головою. А всі матеріальні труднощі – це пусте. Ось тільки виявилося, що й сім’ї в мене не має.

Тиждень тому я випадково дізналася, що Микита, потай від мене, відкладає гроші. Причому він збирає їх з моменту розпису в РАГСі. Я б зрозуміла, якби він збирав на спінінг, поїздку на море чи якусь дитячу мрію на кшталт іграшкового гвинтокрила. Але все набагато складніше.

Коли я побачила в банківському додатку, що Микита має дві карти, то взагалі вирішила, що він узяв кредит. Однак ми з перших днів спільного життя домовилися не обтяжувати себе всілякими позиками. Чоловік зізнався, що це – його друга зарплатна карта, гроші на якій він зберігає на випадок розлучення.

– На випадок розлучення?! – не витримала я.

– І коли ж ти збирався мені розповісти про це? У суді?

– Кохана, навіщо ти робиш з мухи слона. Адже в тебе є квартира, а в мене нічого немає.

Раптом ми з тобою розлучимося? Мені знадобляться ці гроші. Якщо ж ні, то в старості буде непогана підмога, – відповів Микита. Але мені не хотілося слухати аргументи чоловіка.

В голові спливли десятки моментів, коли нам негайно потрібні були гроші. Тоді я трималася за чоловіка, думаючи, що ми разом подолаємо. А з’ясувалося, що він просто скупився грошима, коли не вистачило Кірі на новорічний подарунок, коли в мене розвалився зуб та порвалася єдина сумка.

Як я можу жити з таким егоїстом? Я зібрала Микитині речі та відправила до матері, яка й дала йому «цінну» пораду щодо окремої карти. Повертатися до цього зрадника я не хочу, адже думає він не про сім’ю, а про себе коханого.

КІНЕЦЬ.