У мене зараз дуже складний період життя. Внаслідок нещасного випадку я втратила коханого чоловіка та батька своєї дочки. Але навіть часу на його оплакування у мене немає, завдяки турботам свекрухи.

Ще на церемонії Анастасія Олександрівна намагалася мені розповісти, як ми ділитимемо спадщину, і намагалася підсунути якісь папери на підпис. Чесно кажучи, я дивуюся цинізму матері свого чоловіка.

У неї не стало сина, а вона, без жодної сльозинки, намагається вирішити питання спадщини. Для мене це – не просто низько, а й підло так ставитися до ситуації.

Річ у тому, що кілька років тому ми з Сергієм, моїм чоловіком, переїхали до його квартири. Житлоплощу йому на весілля подарувала бабуся по батьківській лінії. Тепер Сергія мама вимагає, щоб я повернула їй житло, бо її пенсії на життя не вистачає.

Анастасія Олександрівна вже вирішила, що здаватиме нашу квартиру в оренду і навіть знайшла мешканців. Відповідні документи вона намагалася змусити мене підписати на церемонії прощання.

Але тоді я відмовилася навіть читати їх. Наразі ж свекруха постійно мені телефонує і приїжджає з одним лише текстом: «Коли ви вже з’їдете?». Її навіть не бентежить той факт, що з’їжджати нам із донькою, власне, нікуди.

Найдивовижніше, що, крім квартири, у чоловіка залишився кредит, який ми брали на ремонт та потреби його матері. Анастасія Олександрівна чомусь вирішила, що пенсіонерам не личить сплачувати комунальні послуги та роками не звертала уваги на квитанції.

На жаль, ми дізналися про це надто пізно, коли суд закликав до відповідальності «продуману» стареньку. Сума за лічильниками у свекрухи накрутилася чимала, плюс ще пеня та судові витрати.

У результаті Анастасії Олександрівні виставили рахунок у 50 тисяч гривень. Звичайно, таких грошей у свекрухи не було. Вона у сльозах звернулася до сина, бо могла залишитись на вулиці за борги.

А ми на той момент лише почали робити ремонт. Довелося терміново оформлювати кредит у банку, щоб допомогти свекрусі.

Анастасія Олександрівна переконувала нас із Сергієм, що допомагатиме гасити позику.

Але протягом року вона жодної копійки не принесла, а чоловікові було незручно просити у матері грошей. Тепер же свекруха взагалі «забула», що кредит ми оформляли з її милості. Вона сказала, що позику ми витрачали удвох із чоловіком, а ось квартиру він оформлював коли ще був не одружений.

Чесно кажучи, мої нерви й так на межі, а мати чоловіка не заспокоюється і потребує своєї спадщини. Мало того, вона нацькувала на мене всіх родичів чоловіка. За її словами, квартира належить їй, а «зла» невістка ніяк не хоче звільняти квартиру.

Я вже проконсультувалася з юристом, який пояснив мені, що квартира має залишитися мені та дочці, тим більше, що ми обидві в ній прописані. Свекруха ніколи на цих квадратних метрах не жила і в документах не фігурувала.

Щоправда, судовий розгляд таки буде. Отже, запаси заспокійливого мені слід поповнити. Мабуть, Анастасія Олександрівна розуміє, що на суді їй крити нема чим, тому намагається морально мене продавити.

Нещодавно вона навіть погрожувала мені, що прийде з дільничним і насильно виставить мене. Цікаво, на якій це підставі? Я, звичайно, сильно виснажена, але змушена триматися заради доньки. Якби не вона, я б давно здалася і з’їхала на орендоване житло, аби не зустрічатися з рідними чоловіка.

КІНЕЦЬ.