Квартира Олі була схожа ніби на якийсь музей. Всюди лежали, стояли, були розкидані речі її коханого Василя.

Торкатися до речей, чи прибирати їх було не можна, бо ось-ось, мабуть завтра, він до неї повернеться… Так, принаймні, думала Оля.

Якось одного вечора Василь прийшов додому мовчазний. Він про щось мовчки міркував, сидячи в кріслі, а потім раптом сказав:

-Олю, давай поживемо окремо?

Оля аж стрепенулася від несподіванки. А потім просто знизала плечима.

-Ну, добре, – тільки й сказала вона.

Останнім часом вони часто сварилися через всілякі дрібниці. І сварилися серйозно. А коли мирилися, то здавалося, що у них все чудово. Правда тривали такі моменти дуже недовго…

Василь зібрав найнеобхідніші речі і переїхав до друга. Вони з Ольгою домовилися, що кожен подумає, як їм бути далі.

А потім вони знову будуть разом, і все буде добре…

У всіх бувають складні періоди у стосунках. Якщо пара пройде їх з гідністю, то їхнє кохання тільки зміцниться. Оля у це вірила…

У перші дні вона почувала себе чудово. Ніяких причіпок, ні під кого не потрібно підлаштовуватися, готувати, прасувати сорочки.

З Василем вони обмінювалися повідомленнями протягом дня, він бажав їй надобраніч, вона відправляла йому смайлики з поцілунками. Так, ніби вони щойно познайомилися – все було мило і навіть романтично.

Через тиждень Оля вже подумала і була готова до повернення коханого чоловіка. Але от він – ні… Попросив ще трохи часу. Рідше почав писати і дзвонити. Часто не брав слухавку.

Ще через тиждень Оля почула: «Номер абонента не дійсний».

Василя можна було знайти через соцмережі, чи друзів, але дівчина вирішила цього не робити. Образа на нього змінювалася образою і на себе. Оля вирішила, що бігати за ним вона не збирається, тому й зв’язку з ним шукати не стала.

-Як захоче – сам подзвонить, – твердо вирішила вона.

Але вона чекала. І вірила, що їхній поганий період закінчиться…

-Тебе він не міг покинути, – сказала Оля жартома гітарі, яку Василь залишив у неї. – Хотів би піти назавжди, то забрав би й тебе з собою.

Всі речі Василя в квартирі Оля залишала на тих місцях, де їх залишив він. Зубна щітка у ванній, туалетна вода із незакритим ковпачком на поличці у коридорі, кофта, недбало кинута на стілець у спальні. Оля ні до чого не торкалася.

-Він скоро приїде, – точно знала вона.

Через кілька місяців Оля почала реально дивитися на те, що відбувається – під приводом «давай поживемо окремо» Василь просто від неї втік.

Подруги переконували Олю жити далі без спогадів і оглядок на Василя.

Вона навіть почала знайомитися з чоловіками і приймати залицяння. Але після кожного побачення вона поверталася до свого «музею» з речами колишнього.

Оля вже так не сумувала, але викинути їх не піднімалась рука…

-Алло, Олю? Привіт! Не хочеш зустрітися? – дівчина мало не випустила телефон.

Дзвонив Василь!

Так! Так! Вона знала! Вона вірила! Все в них буде добре!

Оля зробила гарну зачіску, вдягнула свою найкращу сукню, нафарбувалася. Вона покрутилася перед дзеркалом і щаслива й задоволена собою пішла на зустріч із Василем.

Вони зустрілися в кафе і гарно провели вечір. Оля наче забула про ці пів року, на які Василь зник з її життя. Ось же ж він! Повернувся! Вона була права і дочекалася його!

-Олю, я хотів тобі дещо сказати. Навіть не знаю з чого почати… – раптом промовив Василь.

Оля обняла його.

-Давай поїдемо додому, – сказала вона.

-Олю, пробач. Але я скоро одружуюся… – просто сказав Василь.

Оля застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм вухам.

Вона мовчки встала і пішла. Оля не пам’ятала, як дісталася додому.

Так само мовчки вона складала у величезний пакет для сміття зубну щітку, його парфуми і все, що хоч якось нагадувало про Василя.

Вона винесла на смітник пакет і поклала зверху улюблену гітару колишнього.

Повернувшись додому, Оля зупинилась в дверях, оглянула кімнату і посміхнулася.

Вона зробила глибокий вдих. У її світі раптом стало так багато простору і повітря, що їй стало приємно і легко.

Вона відчула, що давно готова до нових стосунків і тепер нічого вже їй не заважає…