Раніше я не бачила проблем, щоби готувати щодня. І часу вистачало, і чоловік допомагав, і на радість мені це було. Але зараз зовсім інша історія.

Раніше ми з чоловіком жили вдвох і після роботи ми мали багато вільного часу один для одного. Чого б біля плити не постояти і не потішитися різними стравами?

Тепер ми молоді батьки, я всього місяць тому народила дитину, і тепер мені зовсім не до щоденного стояння біля плити.

Малюк дуже неспокійний, до того ж у лікарів є деякі підозри щодо його здоров’я, тому мені з ним доводиться мотатися по лікарях. А що таке подорожі такими місцями з немовлям, думаю, зрозуміло – той ще головний біль.

Тому вдома мене вистачає на приготування раз на кілька днів. Наварити каструлю супу, зробити чавунок плову, посмажити ціле деко курячих ніжок – мила справа.

Один раз викроїла час, не поспала зайву трійку годин (яка взагалі зовсім не зайва), а потім три дні голова за  їжу не болить.

Чого простіше, піти, дістати з холодильника та розігріти. Все смачне, хай і не тільки з плити, але все одно цілком можна їсти не ламаючи себе через коліно. Але чоловікові такий варіант не підходить. Він же звик їсти тільки свіже, щойно приготоване, а решта не про його честь.

– Знову на тиждень наперед наварила? Ти ж знаєш, я не їм вчорашню їжу, – кривиться чоловік.

То вставай сам до плити, якщо такий розумний! Мені тепер розірватись, чи що? В мене самої поїсти часу не вистачає, думки тільки про те, як би виспатися, а мені ще й біля плити кілька годин на день стояти?

Чоловіка ж не влаштують макарони з сосисками або покупними пельменями, які я зможу швидко зварганити перед його приходом. Йому треба чогось такого, з вигадкою.

– Сама винна, не треба було його балувати! Ось тепер і сьорбаєш, – хитає головою мама.

Що означає “не треба було балувати”? Я й сама більше люблю свіжу їжу. І тоді я мала можливість готувати, радувати коханого.

Але я розраховувала, що він розуміє коли це доречно, коли ні. Ось зараз у мене сил на приготування не залишається, це очевидно.

Звичайно, я можу чоловікові прямо з порога вручати дитину, а сама йти готувати, але це на кілька годин, а чоловік із роботи вже голодний приходить. Він не чекатиме.

Мені ж протягом дня ніколи бігати по магазинах і розмірковувати, чим смачненьким порадувати чоловіка. У мене голова болить, як дитину погодувати і самій хоч щось зʼїсти.

Для мене було очевидно, що після пологів я найближчого року не зможу готувати щодня. Але для чоловіка це стало неприємним відкриттям.

– Дитина спить, ти можеш готувати в цей час, – вважає він.

А мені спати коли? Дитина спить – я сплю, бо інакше не виходить. А ще ці забіги лікарями, які не дають розслабитися.

Розчарувалася я в чоловікові, що тут говорити. Думала, що він краще розуміє мене, а він поводиться, як останній егоїст.

КІНЕЦЬ.