З дня відходу на той світ свекрухи, до квартири Ірини прийшла сусідка з першого поверху. Усі в окрузі знали, що ця жінка просто нестерпна у спілкуванні.

Ірина знала, що між нею та покійною свекрухою років 5 тому пробігла чорна кішка, і вони з того часу не розмовляли. Але того дня сусідка поводилася підкреслено ввічливо, навіть усміхалася, хоч це їй і давалося вкрай важко.

– Привіт, Ірусику, – заспівала вона соловейком прямо від дверей.

– Увійти можна? – Звичайно, проходьте, – кивнула Ірина.

– А що вчора не прийшли? 40 днів було. Свекруху поминали.

-Ой, не змогла я. Так була зайнята… – почала сусідка, хоча Ірина чудово знала, що жінка ця давно вже на пенсії, і навряд чи мала стільки роботи. Та й діти її взагалі не відвідують.

– Ви щось дізнатися хотіли?

– Так, хотіла. Ми тут якось із твоєю свекрухою розмовляли на одну тему. Їй тоді за 80 було. Я її питаю:” А скажи мені, як ти примудрилася до таких років дожити?” І не занедужала ж жодного разу!

-Як жодного разу?

– Здивувалася Ірина.

– Хворіла вона…

-Годі тобі. Пару разів температура трохи підніметься – і все. Так от: я в неї прямо і запитала, може,

у тебе є якийсь особливий рецепт? Жити довго всім хочеться. Знаєш, що мені твоя свекруха сказала?

– Гадки не маю.

-Просто так і сказала: “От як не стане мене, ти до моєї Іринки звернися, вона тобі цей рецепт і покаже. Він у мене записаний. А зараз я тобі нічого говорити не буду.”

– Вона що, прямо так про мене сказала? Що я вам щось маю передати?

– Так. Так що ти не хитруй тут, Іринко. Мені також хочеться довго жити.

– Вибачте, але я не знаю, що мені дати вам?

– Я чекаю рецепт – суворо сказала сусідка.

– Не знаю я жодних рецептів. І вона мені про вас нічого не розповідала.

– А ти пошукай. Може, в її паперах є якісь за мітки: що їла, що пила.

– Послухайте! – Ірина вже не витримала.

– Вам не здається, що моя свекруха просто пожартувала? Просто, вона була добра до всіх, тому й прожила стільки.

– Ах, ти, безсовісна! – сусідка почервоніла від злості.

– Ти мене ще й поганою обзиваєш?

– Ви що тут влаштовуєте? Прийшли в чужий дім і права качаєте? А ну йдіть!

– Ірина зробила крок вперед.

– Нічого я вам не дам. А хуліганітимете, то поліцію викличу.

– Ну, гаразд, Бог тебе за це покарає! Ірина півгодини ще не могла прийти до тями. А коли заспокоїлася, дістала альбом із фотографіями та почала розглядати ті фотографії. І раптом вона звернула увагу, що майже всі фотографії на звороті були підписані рукою свекрухи. І на всіх був один і той самий уривок. ”Ваша любов, дітки мої, мене береже. Ви – мої янголи земні”.

КІНЕЦЬ.