Олена тривожно переводила погляд із Павла на Ольгу. Здалося, чи між ними щось промайнуло? Дуже загадково Ольга посміхнулася.

Покупців у супермаркеті було багато, і їхня компанія у проході між стелажами явно заважала оточуючим.

– Вибач, Оля, ми поспішаємо, – сказав Павло і взяв Олену під лікоть.

– Так, і мені час, – кивнула приятелька, перехоплюючи в іншу руку кошик із продуктами.

“Ще в хімчистку треба”, – згадала Олена.

З того часу, як Павло переїхав до неї, вона почувала себе «берегинею дому». Їй подобалося бути господинею, дбати про свого чоловіка.

На прощання Ольга кинула на Павла такий багатозначний погляд, що у Олени остаточно зіпсувався настрій. Приятелька була високою стрункою блондинкою – саме цей тип жінок подобався Павлу.

Дорогою Павло, як ні в чому не бувало, розповідав Олені про роботу, про перспективи і про нову секретарку, яка залицялася до шефа так смішно.

– У вас щось було? – Сердито зупинила його Олена.

– З ким? – Здивувався Павло. – З шефом? – він розсміявся. – Чи з секретаркою? Так їй сто років, напевно, динозаврів у дитинстві бачила!

– З Олею.

Павло зітхнув і обійняв Олену за плечі, але та різким рухом скинула його руку.

– Оленко-злючка ти! Що ти знову вигадала? Які жахливі картини моєї зради намалювала у своїй красивій голівці, зізнавайся? – Павло все-таки обійняв її. – Оленко, не треба ревнувати мене до кожної жінки, будь ласка.

Ніжно потерся щокою об її обличчя і поцілував у скроню. Олена вдихнула знайомий гіркувато-терпкий запах його парфуму, розслабилася: Павло має рацію, не можна бути такою ревнивою.

Раніше вона не помічала за собою цієї якості – «дружини ревнивеці». З появою Павла, навіть коли на роботі хтось із колег запитував: чи приїде він її зустрічати, Олена внутрішньо напружувалася. Хоча, що тут підозрілого? Дівчатам просто хотілося з ними під’їхати до метро.

***

З ранку в офісі сталася НП: комп’ютери спочатку зависали, а потім взагалі відмовилися працювати. До обіду чекали електрика, потім програміста. Після обіду начальник відділу відпустив усіх додому.

– Ідіть, – стомлено зітхнув він, – все одно ніякої роботи не буде вже.

На вулиці, ледь відійшовши від будівлі, Олена помітила яскраво-червону хонду, що від’їжджає з парковки. Павло! Яке щастя! Вона швидко дістала із сумочки телефон.

– Павло, зупинись! Я поряд і тебе бачу!

Павло припаркувався біля узбіччя і вийшов із машини.

– Ти чому не на роботі? – здивувався він.

– Зараз розкажу! – Пообіцяла вона і осіклася.

У машині сиділа повна чорнява дівчина і з цікавістю дивилася на Олену.

«Здається, ми зустрічалися – подумки зазначила Олена. – Років двадцять п’ять, моя ровесниця? Ні, мабуть, трохи старша».

Павло сів за кермо:

– Дівчатка, знайомтеся! Оленка, це Ганна, моя сестра.

Сестра? У нього є сестра?

– Дуже приємно, – доброзичливо усміхнулася Ганна.

Олена розгублено мовчала. Вона згадала, що бачила Ганну на корпоративі у Павла та ще на одній великій вечірці у знайомих.

На найближчому перехресті Ганна побажала їм всього найкращого, перепросила, що затримала, і вийшла.

Дорогою Павло розповів, що Ганна – дочка батька від першого шлюбу. Поки батька не стало, той допомагав колишній дружині та дочці, але намагався цього не афішувати.

– Розумієш, – пояснював Павло, – У Ані зараз важкий період – розлучення. Адвокати, поділ майна, все це потребує багато сил та нервів.

– Є, що ділити? – Нескромно поцікавилася Олена.

– Є.

Хотіла запитати, чому розлучаються, але Павло заговорив про спільних знайомих, потім почав планувати, як вони проведуть ці вихідні, і вона зовсім забула про Ганну. Зрештою, яка їй справа до родичок Павла?

Суботні плани провалилися: Павла терміново викликали працювати, Олену батьки попросили приїхати на дачу.

Розраховувала повернутися в неділю, але ввечері засумувала. Остання електричка вже пішла, але сусід, старенький вусатий чоловік, якраз збирався додому і запропонував відвезти до міста на машині.

Було за північ, коли Олена відчинила двері. У душі шуміла вода, у кімнаті тихо грала музика.

Олена ледве зняла туфлі, коли з душу з рушником на голові – улюбленим жовтим рушником, вийшла дівчина. З-під рушника кокетливо звисав рудий локон. Дівчина побачила Олену, тонко верескнула і метнулася назад.

Із кухні вискочив Павло.

– Не кажи нічого, – раптом сказала Олена.

Чомусь пропав голос, і вона насилу виштовхувала слова:

– Забирайтеся. Обидва. Негайно.

Олена ледве дійшла до кухні. Зачинила двері, притулилася спиною до неї і повільно сповзла на підлогу.

Спочатку тихо плакала, потім, коли гучно закрилися вхідні двері, заплакала вголос.

– Цього не може бути. Хіба може Павло, її ніжний і веселий Павло, зустрічатися з іншою? І де? У її квартирі. Спати на її ліжку, для якого вона так ретельно вибирала білизну приглушених пастельних тонів.

Як він міг? Як він посмів з нею так вчинити?

Зраду Павла Олена перенесла важко. На роботі повідомила, що трохи занедужала, і кілька днів не виходила з дому. Хотілося сховатися від усіх. Сидіти у квартирі, як равлик у раковині, нікого не бачити і не чути. Але скільки не сиди, у люди довелося йти.

***

– Хто у нас сміливий? Хто креативний та хоче підвищення зарплати? – бадьоро вигукнув начальник відділу, заходячи до кабінету.

Сміливі та креативні відразу опустили руки і поховалися за монітори, коли дізналися, що для підвищення зарплати треба поїхати у відрядження на чотири місяці, у маленьке далеке місто.

– Я поїду, – сказала Олена. – Оформляйте.

Нова обстановка, нові люди та зміна діяльності вплинули на неї зцілююче.

Під закінчення відрядження до Олени зателефонувала Ольга і, як би ненароком, повідомила про одруження Павла, Олена стримано відповіла, що їй це нецікаво.

Значить, Павло віддав перевагу тій рудій красуні.

– Ти коли повернешся зі свого відрядження? – запитала Ольга. – Давай зустрінемося.

Олена пообіцяла зателефонувати одразу, як приїде до міста.

Вони зустрілися у тихому кафе на околиці.

– Павло з дружиною будують будинок, кажуть, вона – дуже забезпечена жінка, – пліткувала приятелька. – До речі, ти знаєш її. Ганна, пам’ятаєш? Ми всі зустрічалися на вечірці.

– Ганна? – Видихнула Олена. — Але ж цього не може бути, вона його сестра!

Ольга повідомила, що сестер у Павла ніколи не було, а з Ганною він, як виявилося, знайомий давно. Вона розлучилася з чоловіком і майже одразу вийшла заміж за Павла.

Олена потерла скроні, голова стала дуже важкою.

– Вибач, я піду, – прошепотіла вона і встала.

На вулиці перейшла дорогу і сіла на лаву у сквері. Ганна, та сама Ганна! Вона розлучалася з чоловіком, мабуть, ділила майно та зустрічалася з Павлом! А її, Олену, парочка тримала як прикриття. Дуже зручно, ніякий адвокат не звинуватив би Ганну в зраді, адже Павло жив з Оленою! І всі це знали… Яка ж вона була… Сліпа та закохана.

У носі залоскотало, на очі навернулися сльози. Напевно, зараз вони сміються з неї, а Павло називає її наївною та нерозумною. Олена не стримала сліз…