Ми з чоловіком одружені 4 роки, є донька. Все було добре, але коли з’явилася дитина, я більшу частину свого часу приділяла їй. Хотіла дати доньці, якнайбільше знать та любові.

Чоловік тоді казав, що згоден, що я правильно роблю. Але ось минуло 3 роки і тепер він каже, що я обділила його увагою, а тепер йому вона не потрібна, що не знає, що відчуває до мене і не може зізнатися у почуттях (тобто я так розумію, що не може сказати, що не любить мене більше).

Він бачить мене не такою, якою я є, а бачить мене слабкою і безхарактерною, яка не має власної думки. Вважає, що я не зможу без нього і, мабуть, мене шкодує. Але я не така і ніколи такою не була.

Я й сама намагаюся зрозуміти, що це, криза у наших відносинах чи їхній кінець? Чи є сенс, намагатися щось виправити? У мене щодо нього почуття залишилися.

Загалом після серйозної розмови ми вирішили пожити окремо. Він сказав, що багато думає, але не може розібратися в собі, чого хоче і що відчуває до мене.

Я сказала, що якщо він не може розібратися, то нехай спробує інший варіант. Я запропонувала або якийсь час відпочити разом від побуту, або ж пожити окремо. Він вибрав другий варіант.

Ось після Дня народження нашої доньки я йду жити до своєї мами. Я не знаю що мені робити. Намагатися будь-яким способом зберегти сім’ю?

Чи є в цьому сенс, якщо у чоловіка вже немає почуттів до мене? Чи це просто сильна образа і проблеми, що навалилися на нього, може просто втома від усього? Піти і намагатися забути його, чи чекати поки пройдуть почуття і потім розпочати «нове» життя?

КІНЕЦЬ.