У моїх батьків є болісний синдром рятувальників, тобто вони зобов’язані особисто взяти участь у долі кожного родича, у якого в житті щось йде не так.

“Чудові люди” скажете ви, і матимете рацію. Тільки ці чудові люди спочатку віддають усі свої гроші на благо якоїсь двоюрідної тітоньки, а потім дзвонять мені та скаржаться, що у них ці самі гроші закінчуються.

Це зазвичай означає, що навіть домашні запаси в будинку закінчилися, якщо вони мені зателефонували, ситуація якщо ще не критична, то дуже близька до цього.

Доводиться начхати на свої плани, відправляти батькам гроші, які я відклала собі на стоматолога, нові чоботи, зимовий пуховик і ще щось потрібне.
Я гроші теж не друкую, до того ж допомагаю батькам, оплачуючи комуналку за їхню трикімнатну квартиру. Гроші там виходять чималі, до речі.

Скільки разів я вже лаялася з батьками на тему їхньої постійної допомоги будь-кому. Адже самі будуть ні з чим, ще й мене теж підставляють.

– А як не допомогти, це ж рідня, не чужі люди, – обурюються вони.
Ці “не чужі люди” жодного разу не прийшли на допомогу, коли вона була потрібна моїм батькам. Ні коли мамі була потрібна операція після перелому стегна, ні коли татові були потрібні дорогі ліки.

Ці родички навіть не дзвонили, щоб поцікавитись, як там йдуть справи, хоч знали, що в сім’ї є проблеми. Я сама їх усіх обдзвонювала, коли шукала гроші.

Ніхто ні копійки не дав, розповідаючи, як їм самим тяжко живеться. Тільки одні у відпустку за місяць поїхали, інші ремонт зробили, треті – машину купили, хай і в кредит.

Натомість батьків не забувають запрошувати на весілля та дні народження, знаючи, що вони подарують гарний подарунок. Навіть якщо для цього потрібно вигребти всі гроші, вони це зроблять.

Я вже втомилася пояснювати батькам, що ними користуються, часто сильно перебільшуючи проблеми, які є, щоб батьки сильніше перейнялися.

Не вірять у жодну, кажуть, що я просто жорстока людина, яка не вміє співпереживати іншим людям. Це я, яка постійно на шкоду собі рятую батьків, які рятують чергового родичка!

Ось черговий раз вони спустили всі гроші, бо у двоюрідної племінниці якісь проблеми, наче чоловік пішов, вона одна з дитиною.

У цієї племінниці свої мама та тато є, які ще цілком працюють, можуть і самі донечці допомогти, але навіщо, якщо є така сльозлива історія, через яку можна витягти грошей.

Усі мої плани на новий рік вже пішли прахом, бо батьки сидять без грошей, а треба й ліки купити, і батькові скоро на обстеження.
Так втомилася постійно рятувати цих рятувальників… Подруги радять разок не давати їм грошей, коли вони всі свої витратить на чергову допомогу, але я не можу й подумати, що батьки голодуватимуть.

Та й навряд чи їм це щось доведе, ну, крім того, що я байдужа і жорстока людина.

КІНЕЦЬ.