Я посварилася з усіма близькими. Із чоловіком все йде до розлучення, не можемо з ним нормально спілкуватися. Щодня були сварки та скандали, що починаються буквально з нічого.

Я зараз сиджу вдома з дітьми, вони ще малі. Житла свого немає, спочатку жили у моїх батьків, стосунки мої з батьками стали псуватися. Почали винаймати квартиру.

Думала, вийду на роботу, але дізналася, що чекаю дитину і пішла «з декрету в декрет». Чоловік став ставитися набагато гірше, став байдужим та злим. Та й я стала роздратована, тільки у відповідь на моє бурчання (яке напевно можна було пробачити) він відповідав образами, міг сказати, що дитина не від нього, що я вештаюся (це просто нісенітниця, і він про це знає, і приводів не було ніяких).

Загалом під час чергового скандалу пішла до батьків. З ними живе брат. З братом почали лаятись страшно, основна тема його дратують мої діти. Коли я йому сказала, щоб не смів кричати на моїх дітей, він почав кричати на мене. Від нього наслухалася такого, чого не чула за своє життя ні від кого.

Ображав мене дуже. Батьки з ним “поговорили” – типу – ну як же так, так само недобре, вона ж твоя сестра. Звичайно, він не сприйняв це ніяк, продовжував вести себе також, провокував мене, коли кричав на моїх дітей і голосно батькам, біля дверей моєї кімнати говорив гидоти про мене.

Як з’ясувалося, ненавидить мене він давно, я повна нікчема і прийшла на шию до батьків. Коли він підняв руку на мою дитину, я не бачила, але чула плач дитини, батьки довго його вигороджували, а дитина сказала мені, що його образив мій брат.

Батьки хоч і кажуть братові, щоби так не робив, але всіляко підтримують його матеріально, та й розмовляють з ним дуже доброзичливо. Ми з братом не розмовляємо, а батьки нормально спілкуються з ним. Він їм ще й скаржиться на мене та дітей.

Вони кажуть мені: «Ну, що ми з ним, дурнем зробимо?». Але, може, вони і йому так говорять про мене, я не знаю. Принаймні, по їх спілкуванню з ним можна подумати, що вони на його боці.

Чоловік мій ніби хоче мене повернути, але фактично нічого для цього не робить, і навіть у ситуації з братом тримає нейтралітет. Може, я не розумію чого? Може, винна сама у всьому?

Просто останні роки два ситуація все гірша і гірша, я залишилася зовсім одна. Оскільки усі стосунки тріскотять по швах, кожен скаже, що справа в мені. Але я нікому не хочу поганого, навпаки, завжди боялася конфліктів, намагалася уникати.

КІНЕЦЬ.