Моя подруга Марина була пізньою дитиною у своїх мами й тата.

Вона всі ці роки росла в тіні своєї рідної старшої сестри Ірини, яку їй постійно, при кожній нагоді, ставили в приклад батьки і родина.

Та й діставалося більше усіх матеріальних благ Ірині, так вже склалося, адже вона старша дитина в сім’ї, Ірина швидше пішла жити окремо від мами й батька і більше потребувала грошової підтримки, так як починала самостійне життя.

Ірина постійно скаржилася на життя та говорила, що їй важко, часто зверталася до батьків.

Вважалося, що раз Марина живе з батьками, то їй легше в усьому, адже вона не одна, біля неї завжди поруч найрідніші люди.

Моя подруга не ображалася за це, думаючи так само, адже і вона дуже любила свою старшу сестру Ірину, вони ладнали завжди.

Батьки ж з роками старіли, але Ірина не дуже помічала це, або не хотіла помічати, вона була далеко, не бачила, коли вони хворіли, була заклопотана своїми справами.

Але сама Марина зовсім рано відчула відповідальність за їхнє здоров’я і спокій, вона в усьому допомагала батькам, завжди була поруч, коли вони того потребували.

А от самі батьки сприймали допомогу Марини, як належне, адже вона жила з ними, тому й мала допомагати.

Згодом Марина вийшла заміж за Дмитра, він був значно старший за неї.

Дмитро у сім’ї був головним, так склалося, а Марина була тихою та покірною, в усьому дослухалася до чоловіка.

Вони жили в приватному сільському будинку.

Дмитро працював водієм, дружина займалася будинком і городом, після довгоочікуваного народження сина Михайлика – ще й вихованням їхньої єдиної малої дитини.

Але як і раніше Марина опікувалася своїми батьками, регулярно приїжджаючи в місто, готувала батькам їжу, прибирала, продукти усі з села привозила.

А от Ірина завжди була незалежна і не дуже тішила своєю увагою батька з матір’ю.

Вони вже давно звикли до подібних відносин, і вважали, що дочка дуже зайнята своїми важливими справами, щоб докучати їй зайвий раз будь-якими проханнями, турбувати її батьки не хотіли.

А коли у Ірини, на жаль, не склалося з чоловіком і вони розлучилася, її вже стали шкодувати всією сім’єю, адже їй довелося ростити свого сина одній, а це непросто, як виявилося.

Тим часом моїй подрузі теж жилося не дуже солодко, тому що у її чоловіка постійно боліла спина і він з великими труднощами працював водієм, часто брав лікарняний і проводив багато часу лежачи вдома, відповідно. небагато заробляв.

Але таке враження, що проблем меншої доньки батьки ніколи й не помічали, їм наче байдуже було до цього, вона жила своїм життям.

Через це, що чоловік працював менше, Марині згодом довелося влаштуватися на роботу.

Не маючи освіти і спеціальності, вона могла розраховувати тільки на посаду домробітниці у заможних господарів. Але вона не сумувала, її турботи і доброти вистачало на всіх рідних.

Але роки минали швидко, час не стоїть на місці, і незабаром не стало мами й тата, а Марина немов втратила опору в житті.

Єдиною людиною, що зв’язує її з батьками і минулим життям залишилася сестра, на яку вона і перенесла все нерозтрачене тепло і увагу.

Квартиру батьків Ірина оформила на себе, просто впросила сестру відмовитися від своєї половини.

І, хоча Дмитро частенько пояснював та сварився за це з дружиною, постійно доводячи їй, що Ірина вчинила підло, незаслужено відібравши у них частину квартири батьків, Марина виправдовувалася за сестру, ставала на її бік.

– Ну чому ж підло, якщо їй це належить по праву?

– А просто по совісті вона не могла зробити, хоча б із вдячності за те, що ти доглядала і за мамою та татом щодня так багато років?

– Але ж вони і мої мама і тато, – пояснювала чоловікові подруга своєму чоловікові. – Як я могла вчинити інакше, я їх донька, вони все життя дбали про мене?

– Та знаю я, що ти мати Тереза, але ж не до такої ж міри наївною та доброю варто бути!, – гарячкував чоловік Марини. – Щоб я ніколи не чув більше про неї в своєму домі, недобра вона людина!

Марина ніколи не перечила Дмитрові, але зовсім не тримала при цьому зла на свою близьку родичку, брала діяльну участь в її житті, як могла, допомагала племіннику і його сім’ї.

З сестрою вона бачилася потайки кілька разів на рік, телефонувала так, щоб про це не дізнався чоловік, який не міг пробачити Ірину, хоча і минуло вже багато років з тих часів.

А от сама Ірина теж не любила Дмитра, вона постійно налаштовувала сестру проти її чоловіка.

Навіть коли він занедужав, то Ірина не змінила своєї думки.

Вона не розуміла і того, що приносить зайвий смуток сестрі, яка бореться за здоров’я чоловіка.

А потім у Михайлика, єдиного сина Марини та Дмитра, який на той час повернувся з армії і збирався одружуватися, виявили проблеми зі здоров’ям.

Потрібні були чималі гроші, які були дуже великими для їх сім’ї.

Марина вперше за все життя була в повному розпачі, але не просила допомоги ні у кого. Покладаючись тільки на Божу допомогу, вона невпинно плакала і ревно молилася.

Син Ірини, дізнавшись недобрі новини про свого брата, зважився на серйозну розмову з матір’ю.

– Мамо, ми повинні допомогти тітці Марині!

– Так що ми можемо зробити для неї? Це їхні проблеми, їм і вирішувати. У неї чоловік є, врешті-решт, вона не самотня, як я!

– Як ти можеш таке говорити? Хіба ти не вважаєш себе зобов’язаною їй за все, що сталося за ці роки, скільки вона тобі допомогла в житті, скільки добра зробила? І про мене дбала завжди.

– Нікому я нічого не зобов’язана. Вона допомогла тобі, але ти ж віддаси все.

– Так, віддам, і саме зараз, хоч і доведеться зайняти трохи грошей у друзів. А тобі раджу віддати те, що не належить тобі. Ті гроші, заради яких судилася з рідною сестрою, ти повинна повернути їй!

– Ще чого! Я поклала їх у банк під відсотки. Ти ж знаєш, що я хочу з часом побудувати будиночок на дачі. Я так мріяла про це!

– Мамо, я обіцяю, що збудую цей будинок сам, але тільки не такою ціною! У тебе тільки й ти одна на думці, про інших ти взагалі не думаєш! Будь ти хоч раз людиною, май добре серце! В цьому випадку ти не маєш права відвернутися від своєї рідної сестри, найдорожчої людини в світі, обнявшись зі своїми грошима! Я не прощу тобі цього ніколи! Адже це найрідніша для мене і тебе людина!

– Роби як знаєш!, – махнула роздратовано рукою Ірина.

Дмитрові допомогли вчасно, і він пішов на поправку. Через рік одружився, потім у молодих народився синочок.

А Марина, як тільки побачить свою рідну сестру, не втомлюється дякувати Ірині і розповідає всім про її чудодійну допомогу та підтримку.

Ірина при всьому цьому сильно ніяковіє.

– Ну а як же інакше я могла вчинити?! – на її очі навертаються сльози. – Я готова все віддати заради своєї сестри, адже ти, Марино, – моя єдина рідна душа! Крім тебе ближчої людини немає.

марина тепер дуже допомагає в усьому сестрі, вважає, що перед нею в великому боргу. Вона й досі не знає, що сестра не хотіла їй допомагати. Чому іноді найрідніші люди бувають такі?

КІНЕЦЬ.