Моя мама все6 своє життя постійно шкодувала молодшого брата, скільки я пам’ятаю.

Андрія вона завжди підтримувала, шкодувала, але він був дуже схожий на нашого тата, а я на матір його – мамину свекруху.

Тата, на жаль, не стало коли мені було 10 років, а братові 5. Відтоді мама одна нас виховувала.

Їй дуже важко було, але пощастило в тому, що бабуся з дідусем (її власні батьки) допомагали їй в усьому, чим могли.

Жили ми в невеличкому містечку у двокімнатній квартирі, яка нам залишилася від тата, а бабуся з дідусем – неподалік від нас, в своїй окремій квартирі.

Наша мама дуже кохала тата, тому перший час їй дуже важко було в усьому, адже вони добре жили і мама звикла, що має надійне плече поряд. А коли його не стало, вона залишилася, як дитина мала, сама, без опори.

Мама дуже любила молодшого брата, адже Андрійко був дуже схожий на тата, її чоловіка, якого вона так кохала. Брат дуже покійний, добрий, та ще й зовнішність у нього татова.

А я була схожа на батькову матір, мамину свекруху, з якою вони ніколи не ладнали і, навіть після того, як тата не стало, вони так і не налагодили спілкування між собою, свекруха мамі нічим не допомагала, навіть не цікавилася нашим життям.

Мама її дуже не любила, тому, це, напевно, таки сказалося на мені.

Ні, мама добре ставилася до нас, але я завжди бачила, які в неї теплі та щирі почуття до брата, яких зовсім до мене не було.

Отак прийде з роботи, якщо має цукерку, братові дасть, то печиво купує лише, яке любить брат, чи стави його улюблені на вихідні готує, мама собі думала, що я ще мала, нічого не розумію зовсім, та це не так, я все дуже добре бачила і розуміла, але мовчала. А що може сказати дитина?

Бабуся з дідусем дуже добре ставилися до мене, за що я їм дуже вдячна, тому я більше горнулася до них і вони мені, напевно, компенсували материнську любов.

Згодом , як ми підросли, я пішла навчатися, але нічого не змінилося. Мама з братом були вдома, вона дбала про нього, я приїжджала рідко, мене не тягнуло додому, адже розуміла, що там на мене, особливо, не чекає ніхто.

Брата я любила, він дійсно добра людина, та мама якось не дуже зважала на мене, мовляв, я вже доросла і сама влаштую своє життя.

Згодом я одружилася, стала жити в квартирі чоловіка. З ним мені дуже пощастило, Михайло добра людина і хороший сім’янин, тому я вперше відчула справжнє щастя в колі своєї маленької сім’ї.

Потім брат пішов навчатися, а мама поїхала в Норвегію, до своєї хрещеної, яка давно там з сім’єю жила, на заробітки.

Родичка їй дуже допомогла з житлом та роботою і мама стала дуже добре заробляти.

Робота там важка, адже то був склад з мороженими морепродуктами, там і холодно дуже в цехах, адже там холодильники і важка праця, так як важкі вантажі працівники розвантажували і викладали, але дуже хороша заробітна плата, мама дуже добре стала заробляти.

І так: гроші відкладає собі, мовляв, має плани, а трохи грошей братові додому надсилає, мовляв він студент, сам не заробляє, і за комунальні платить, за квартиру її.

А в мене є де жити, чоловік житло має, і на роботу ходимо обоє, тому не бідуємо загалом.

Згодом брат одружився, весілля мама шикарне зробила, не те, що мені, вечеря для родичів в кафе.

У мене народилася донечка, та мама навіть не приїхала, мовляв на роботі звільнення не дали, привітає, коли повернеться додому.

А привітала невеличким одіяльцем і костюмчиком для новонародженої дитини, але ми його так і жодного разу не одягли – він був маленький на нашу донечку, мама десь давно купила на розпродажах, довго в неї лежав, поки приїхала, а дитина, за той час, вже підросла.

Але за цей час вона купила братові двокімнатну квартиру і сказала, що тепер їй спокійно буде на старості років, адже у її дітей є житло.

Я, коли дізналася про це, дуже засмутилася, адже виходить, мама лише про одну дитину подбала, а те, що мені зовсім нічого не дала, зовсім її не дивує, мовляв, у мене є чоловік, а йому все дали його батьки колись і квартиру також.

Після того мама ще рік попрацювала, трохи грошей відклала собі, а декілька місяців тому повернулася в Україну. Помарніла дуже, здоров’я зовсім не те, адже праця там, як для жінки, була дуже важкою.

І через місяць, після повернення, її направили в стаціонар. Тиждень вона там була, я щодня її навідувала, готувала все, купувала, що вона просила, правда, вона давала гроші на все, що було їй потрібно.

А нещодавно мене покликала до себе. Мама сказала, що вже не справляється сама, просила, щоб я частіше до неї приходила, допомагала в усьому, а свою квартиру вона залишить мені. Це й буде мені така нагорода за догляд.

Але мені дуже прикро за це. Мама соромиться, нічого в невістки просити не хоче, каже, як же вона доглядатиме і митиме мене, адже то чужа людина. Ти донька моя, це твій обов’язок, ми з тобою рідніші.

Але чому я маю маму доглядати за квартиру, коли вона братові її купила просто так?

Не знаю що мені робити. Чи правильно я зроблю, якщо відмовлюся від догляду за нею?

КІНЕЦЬ.