Життя набуло несподіваного оберту, коли мій чоловік Михайло вирішив розпалити старе полум’я прямо перед своїм 40-річчям. Незважаючи на наявність чотирьох дітей, я наївно вважала, що йому нецікаві інші відносини. Я послабила пильність, нехтуючи і собою, і нашими стосунками.

Незабаром я помітила зміни у його поведінці – постійні запізнення, ухильність, нескінченні відмовки. Коли ми з ним поговорили, він зізнався, що відновив стосунки з минулим коханням і думає про розлучення.

У мене стислося серце, але мені нічого не залишалося робити, як прийняти його вибір та відпустити його.

Зіткнувшись з реальністю безробіття з дітьми, що підросли, я погодилася на запропоновану мені посаду продавщиці в магазині, зручно розташованого недалеко від нашого будинку.

Дні пролітали непомітно, я встигала поєднувати роботу та сім’ю. Тим часом Михайло з’їхав, і ми були на тижні від завершення розлучення.

Одного дня ні з того ні з сього він зателефонував і запропонував зустрітися у найближчому парку.

Він прийшов з валізою та винними очима, зізнався, що сумує за нашими дітьми і не може залишити їх без батька. Ми разом поплакали на лавці у парку.

Він запропонував тимчасово переїхати до його батьків, щоб дати мені час подумати, чи варто прийняти його назад. Зараз я перебуваю на роздоріжжі.

Чи зможу я колись забути його зраду? Я витягла уроки з цього випробування, але я не впевнена в нашому майбутньому. Чи варто мені помиритися з чоловіком, який одного разу вже пішов від мене?