Одна жінка привезла подрузі подарунок із поїздки. Це давно було, закордонні подорожі були рідкістю. От і купила хустку, тільки на одну грошей вистачило. З люрексом, це було дуже модно, блискучі нитки вплетені у візерунок. І бахрома срібляста.

Дужегарна хустка! І листівку відправила: мовляв, купила тобі розкішну хустку. З люрексом! Чекай!

Подруга нічого й не просила. Вона була скромна. Зі школи дружили, у всьому допомагали один одному і довіряли. Подруга підтримувала та допомагала; сама жила у злиднях. Ну, навіщо їй така розкіш? Їй і не личить така пишність!

І Зої стало шкода хустки. Аж надто вона гарна! І вона набрехала, сказала, що хустка загубилася. Напевно, хтось украв із багажу. Залишила хустку собі. Аж так не хотілося з нею розлучатися. Але й носити не могла, боялася, що побачить подруга. Поклала у шафу і милувалася…

А подруга згодом померла. Так вийшло. Зоя забула про хустку, вона глибоко в шафі на дачі лежала багато років.

А потім перебирала речі. Знайшла. І заплакала. Тому що це погана ганчірка, убога хустка з синтетики… І заради цього набрехала, мучилася, обдурила тиху свою, добру, єдину подругу? Заради цієї ганчірки, яка затьмарила розум і знітила душу? Та як же так?

А ось так. Чоловік, заради якого зрадили і обдурили рідну, близьку людину, виявляється поганою і дешевою людиною. Потім, коли очі розплющуться…

Посада, заради якої підставили друга, виявиться поганою посадою, непотрібною, важкою.

Гроші виявляться дрібними. Тридцять тьмяних дрібних монет, що вийшли з обігу. Жменя дрібниці. Яка здавалася спокусливою та сяючою, як скарби Креза.

Та й скарби Креза – гнуті вази, перлинні зерна з устриць, камінці блискучі, шматочки жовтого металу – вони теж виявляться нісенітницею і дрібницею потім. А заради них відбувалися лиходійства та зради. Вони здавались такими потрібними та бажаними.

Ось це і буде початком покарання. Те, що здавалося скарбом, виявиться тліном та прахом. Убогими ганчіркою і камінцями. А повернути вже нічого не можна буде. І виправити також не можна.

Те, що нас спокушає, виявиться убогим і жалюгідним. Це свої темні сили. Спокуса. І краще зупинитись. Щоб не плакати потім гірко перед шафою, набитою всяким непотрібним – гіркими спогадами про дурний і гидкий вчинок…

КІНЕЦЬ.