Віра гірко плакала і тихо бурмотіла собі під ніс: — Що ж тепер буде, мамочко? Боже, який сором … Все село буде обмовляти і насміхатися, що наречений на весілля не приїхав. Краще під землю провалитися, ніж людям в очі дивитися.

— Не плач, Віруня, як-то буде, — заспокоювала мама дочку як могла, а у самій в голові крутилися різні думки. Пізніше жінку осяяло.

— Петро! — гукнула сусіда.

— Поїхали на вокзал до ранкового поїзда.

— Без проблем, — відповів сусід

— Для тебе, Надія Федорівна, хоч зірку з неба. Жінка голосно гримнула передніми дверцятами автомобіля, і як можна зручніше всілася.

— Зараз будемо шукати моїй Вірочці нареченого, — промовила вона цілком серйозно.

Петро здивовано на неї подивився: — Ти жартуєш? Думаєш, що знайдеться доброволець?

— А чому б і ні? Я йому досить заплачу, а гроші люблять всі. Надія Федорівна впевненою ходою попрямувала на перон до прибулого поїзда. Підійшла до двох хороших хлопців, перекинулася парою трійкою слів з ними, а через хвилину вже вела їх до машини Петра.

— Петро, їдемо в магазин, — сказала вона.

— Придбаємо костюми для нареченого і свідка.

— А документи у нього є? — посміхнувся Петро.

— Все є, все в порядку! — вирвалося у Надії Федорівни.

— Це мій майбутній зять Євген і його свідок Назар.

— Тільки подивіться, наречений вже тут! — заспівали гості.

— Ура! Нарешті! Віра радісно вискочила з дверей і зупинилася на місці: з автомобіля Петра вийшли зовсім незнайомі їй молодики. Мама обняла її і відвела позаду машини: — Це Євген.

Або ти зараз виходиш заміж за нього, і через деякий час ви тихенько розлучайтеся, або ж сором і плітки будуть ходити за тобою ціле життя. Вибирай швидко.

Віра і слова вимовити не змогла, лише кивнула голівкою, а ще за хвилину на її заплаканому обличчі сяяла усмішка Весілля вдалося, гуляли по всьому селу до ранку. Євген відразу ж увійшов в свою роль так, що Віра була в шоці. Як, нарешті, гості розійшлися по своїх домівках, Віра простягнула руку Євгену і отетеріла від ніжності, з якою вимовила своє «Спасибі. Ти мене так виручив».

І слідом до цих слів, повним серйозності тоном додала: — Не переживай, нас розлучать дуже швидко.

— А я і не планую розлучатися, — ствердно сказав Євген.

— Навпаки, я хочу ближче з тобою познайомитися. Такого Віра ніяк не очікувала.

— Ось так Ну і ну — промовила вона. — Один клявся у вічній любові і зник, а зовсім чужий життя прожити хоче зі мною

— Як, це зовсім чужий? — з образою сказав Євген.

— Ти мені, Віра, з першого погляду сподобалася.

— Та ти ж — злобно крикнула наречена, але хлопець її перебив.

— З сьогоднішнього дня я твій чоловік. Знаєш, моя мама все життя хвилювалася, що я ніколи не одружуся і не знайду свою долю, а я лише їй відповідав, що моя доля мене сама знайде.

Як бачиш, так і сталося. Думаєш, я так просто опущу руки? Можеш відразу не відповідати, а спершу добре подумай. Ось Віруня і подумала. Думала майже 25 років, що аж трьох дітей виростити встигли і живуть з Євгеном душа в душу.

А Надія Федорівна все ніяк повірити не може в те, що можливий сором на все село обернувся для її дочки щастям на все життя.

КІНЕЦЬ.