Мар’яна заходила в кафе, як раптом на вході зустрілася з незнайомим чоловіком. Вони глянули один одному в очі і вона, сама не розуміючи чому, почервоніла. – Вибачте, заради Бога, – сказав він. – Нічого, це я винна, – сказала Марʼяна і пішла на своє місце. Через пару хвилин жінка раптом побачила, що той самий чоловік іде з букетом троянд прямо до її столика! Такого вона не очікувала

У свої сорок вісім років Марʼяна закохалася, як дівчинка. Її почуття були схожі на те, що вона відчувала при першій своїй закоханості.

Сьогодні вона побачила його – чоловіка зі спортивною статурою, з дводенною щетиною на обличчі, яка йому дуже личила і надавала якогось шарму і мужності.

У нього відкритий погляд сірих очей і дуже серйозний. На скронях у короткому волоссі поблискувала сивина, явно було видно, що він трохи старший за Мар’яну.

Мар’яна з подругами відзначала свій день народження.

Одна з подруг була одружена, а вона і Катя – жінки вільні.

Причому Мар’яна не хотіла шлюбу, надто складно проходило її розлучення з першим чоловіком.

Він зайшов у добре освітлене кафе, присів за столик і щось замовив.

Отримавши напій, він почав неквапливо потягувати його, одночасно поглядаючи в зал.

Несподівано він натрапив на незвичайний погляд карих очей. Жінка миттю опустила очі, і йому здалося, що незнайомка знітилася.

То був Олег. Він приїхав сюди у відрядження. Він спеціаліст в енергетиці.

В Олега пів року тому не стало його дружина і тещі…

Син вже дорослий, одружений, живе у Львові, у нього все гаразд.

А ось Олег одинокий і все сумує за своєю дружиною.

Коли він побачив погляд Мар’яни, то трохи знітився, бо він нагадав йому погляд його дружини…

Йому не хотілося заводити нові стосунки – надто свіжою була пам’ять про свою кохану.

Він і не дивився на жінок, хоча жінки його балували своєю увагою. Вони знали, що він один, нав’язувалися, пропонували допомогти в домашніх справах.

Але Олег ввічливо і тактовно відмовляв усім, посилаючись на свою зайнятість…

Два дні тому він приїхав у відрядження в це місто і влаштувався в готелі, неподалік від кафе, в якому зараз відпочивав.

Відрядження на два тижні, має бути насиченим у плані роботи, йому, напевно, доведеться навіть вечорами працювати. Але він радий.

Він уже протягом пів року йде з головою в роботу, займає себе чимось, втомлюється, щоб заснути пошвидше…

Мар’яна з подругами відчували себе затишно у цьому кафе, вони часто зустрічалися тут, відзначали свої дрібні і великі радощі, дні народження.

Мар’яна впіймала погляд серйозних сірих очей, швидко опустивши свої, вона чомусь відчула хвилювання всередині.

Начебто б нічого й не сталося, ну поглядала вона на чоловіка біля барної стійки, симпатичний, погляд на таких затримується, але вона нічого такого й не думала.

Сподобався і сподобався, є багато чоловіків, на яких приємно подивитися.

Мар’яна вийшла зателефонувати дочці, бо в залі було шумно. Вона трохи переживала – донька заслабла, а її чоловік на роботі.

Додзвонившись до дочки, вона запитала:

-Ну як ти там, Діаночко, Роман приїхав з роботи? Як у тебе температура, міряла?

-Мамусю, не хвилюйся, Роман вдома давно, він сьогодні раніше приїхав, п’ятниця ж. Відзначай свій день народження. У мене все нормально, я почуваюся чудово. В неділю приїжджай до нас, Роман шашлик посмажить, у тебе ж свято. І Миколка на тебе чекає. Я завтра подивлюся, як почуватимуся, але думаю, що все буде добре.

Діана з сім’єю жила за містом, у них свій котедж. Роман працює в будівельному бізнесі. Справи йдуть у них добре.

-Добре, завтра зідзвонимося. Бувай!

Мар’яна попрямувала у залу, і несподівано на вході зустрілася з Олегом. Вони подивилися один одному в очі. Мар’яна почервоніла, сама не розуміючи, що з нею відбувається.

-Вибачте, заради Бога, вибачте. Буває ж таке!

Він уважно дивився в її карі очі, в яких було якесь сум’яття, і водночас вони випромінювали тепло.

-Нічого, я теж винна, задумалася, з донькою розмовляла, вона трохи заслабла.

Олег обережно підхопив її під лікоть:

-Відійдемо вбік, а то ще з кимось зіткнемося. Мене звуть Олег, а вас? Що ви тут відзначаєте?

-Я – Мар’яна, а у мене сьогодні день народження, ось із подругами веселимось.

-Тоді я вас вітаю, бажаю щастя й удачі, – щиро сказав він.

-Спасибі. Я, мабуть, піду, бо подруги мене будуть шукати.

Їй здалося, що Олегу не хочеться її відпускати.

-Добре, – сказав він.

Хвилин через п’ятнадцять Мар’яна побачила, що Олег входить до зали з букетом червоних троянд, і прямує прямо до їхнього столика.

-Добрий вечір! Мар’яно, прийміть від мене ці квіти на честь вашого дня народження і нашого знайомства! – урочисто заявив він.

Такого Марʼяна не очікувала.

Вона зашарілася, а подруги з подивом дивилися на них, не розуміючи, звідки ці двоє знають один одного.

-Дякую! Сідайте з нами, – Мар’яна взяла квіти і почервоніла.

-Дякую, не відмовлюся від такої чудової компанії, – з радістю погодився Олег.

Всі познайомилися, а потім почали розпитувати, звідки він приїхав.

Олег розповів, що він народився, виріс і все життя прожив у Києві.

Коли вони вже розходилися, Мар’яна з Олегом обмінялися телефонами. Він попросив дозволу зателефонувати їй завтра, а вона була не проти.

Мар’яна відчувала, що всередині неї розростається якась радість, від якої хочеться сміятися, літати і робити дурниці. Але на вигляд вона була серйозна і стримана.

Коли вона приїхала додому, зателефонувала Катя.

-Ну ти подруго й даєш! Як ти знайшла такого красеня, як це в тебе вийшло? Навіть дивно, якщо зважити на те, що ти років вісім не підпускаєш до себе чоловіків.

-Ой, Катрусю, ну ти й сказала, просто ми з ним зустрілися в дверях, от і познайомилися.

-Мар’яна – це доля, не просто так люди «зустрічаються в дверях»! Зустрітися з таким красенем, мрія будь-якої жінки.

-Катрусю, ну ти скажеш теж, нічого такого не сталося. Тим більше, він такий серйозний, і очі сумні.

-Ну, ви, сподіваюся, обмінялися телефонами?

-Так, він попросив дозволу зателефонувати мені завтра.

-Вітаю, подруго, сподіваюся у вас щось вийде, – раділа Катя.

Він зателефонував вдень і запросив її у кафе. Вона приїхала, а він вже чекав її за столиком із чашкою кави.

-Давай одразу на «ти», – запропонував Олег. – Будеш каву, зараз замовлю.
Мар’яна кивнула головою, і вмостилася навпроти.

Олег був легким у спілкуванні, без жодного сорому, без напруження. Розповідав їй про свою роботу, мабуть, йому цікава його робота. Потім вона розповідала про себе.

Вони не помітили, що за вікнами вже темно, вечір. Мар’яна запропонувала показати йому вечірнє місто, а Олег із задоволенням погодився.

Коли вони розходилися, він запитав:

-Чим завтра займатимешся, може знову зустрінемося?

-Завтра поїду до дочки за місто, вони обіцяли пригостити мене шашликом, бо ж мій день народження я з ними не відзначала.

Видно було, що Олег засумував.

-А поїхали зі мною в гості до Діани, діти мої – дуже хороші, і будуть раді гостям. Зять мій Роман дуже привітний і в них частенько гості бувають.

-Якщо це зручно, я зовсім не проти, навіть радий.

-Тоді завтра я за тобою заїду, зідзвонимося.

У неділю Мар’яна з Олегом їхали до дочки за місто,

Олег накупив усяких смаколиків. З двома повними пакетами вони зайшли у двір, де Роман вже щось робив біля мангалу, а внук Мар’яни, маленький Миколка кричав:

-Бабуся приїхала.

Було тепло, Діана накрила стіл у вільній альтанці. Ще не було темно.

Мар’яна заздалегідь попередила, що приїде не одна, тому Діана з чоловіком не здивувалися, здивувався тільки Миколка, але він швидко потоваришував із Олегом.

Вечір пройшов чудово. Олег багато жартував, а Роман навіть пообіцяв, що наступного літа вони приїдуть на машині в гості до Олега.

Роман в Києві ніколи не був.

Два тижні відрядження в Олега пролетіли, як один день.

З Мар’яною він забув про все, відтанув душею, і спіймав себе на думці, що йому стало легше.

Він відпустив усі переживання, життя продовжується.

Мар’яна внесла в його життя радість та щастя, на які у свої п’ятдесят два роки він уже не розраховував.

Він вважав, що його серйозний вік не дозволить йому більше відчути справжнє кохання.

Олег їхав і обіцяв Мар’яні, що через три тижні знову приїде у відрядження, вже домовився з керівництвом.

Ніхто не знав і не бачив, що діється в душі Олега. А в душі в нього настала весна, душа його співала.

Він відчуває за спиною крила, заради Мар’яни він готовий на будь які безрозсудні вчинки, як колись у молоді, студентські роки.

Мар’яна проводжала його і на вокзалі Олег, тримаючи її за руки, освідчився їй у коханні:

-Я скоро приїду, а ти за той час вирішуй свої питання з роботою і все інше. Тому що потім, коли я буду їхати, тебе тут я не залишу і заберу тебе з собою. Я просто не зможу жити без тебе. Сподіваюся, ти згодна?

Мар’яна була згодна на все, бо в неї в душі теж настала весна. Вона ніколи за свої сорок вісім років не відчувала такої радості і щастя.

Щастя наповнило її всю і вона не знала, що можна так легко жити, так добре почуватися поруч з коханим чоловіком.

Вона відчувала взаємність Олега кожною клітиною. Вона вдихнула в нього незвичайну пристрасть і щастя.

Немає нічого кращого за взаємність.

Мар’яна з Олегом живуть у Києві вже кілька років. Вони люблять один одного, і немає нікого на світі щасливішого за цих двох…