Вперше побачивши майбутню свекруху, Марина внутрішньо стиснулася. Перед нею стояла худенька, тендітна жінка, яка більше була схожа на підлітка, ніж на солідну даму з тридцятирічним сином.

Висока, повна Марина поруч із цією тендітною жінкою виглядала не найкраще. Так, принаймні їй здалося.

І не дарма. Свекруха окинула Марину зневажливим поглядом і, явно роблячи над собою зусилля, крізь зуби вимовила:

– Що це ви, на мене так дивилися?

– Я… – Марина не знайшла, що відповісти.

– Розумію, – свекруха посміхнулася, – ви мимоволі порівняли себе зі мною. Я, до речі, також. І, чесно кажучи, не розумію, чому мій син із безлічі гарних дівчат вибрав таку… непоказну. Ну нічого. Ми це виправимо. Правда?

Марина не знала куди подіти очі від сорому, але суперечити не стала. Мовчки кивнула.

Після весілля свекруха взялася за Марину не на жарт.

– Ти повинна привести себе до ладу. Мені соромно, що поруч з моїм сином така жінка.

– Мамо, не перебільшуй, – Олег спробував заступитися за дружину. – Мені Марина і така подобається. Адже я не за фігуру її полюбив.

– Якщо вона зараз така, тільки уяви, якою вона стане після пологів, – сказала мати тоном, що не терпить заперечень. – Ти сам її розлюбиш. Все це не обговорюється. З сьогоднішнього дня я сама займуся її зовнішнім виглядом.

– А зі мною ви не хочете це обговорити? – поцікавилася Марина.

– З тобою? – свекруха здивовано дивилася на невістку, – з якого дива? Ти поки цього не заслужила…

Ну, а далі життя Марини перетворилося на безперервний поганий сон. Марія Сергіївна повністю контролювала, що Марина купує, що готує, чим харчується сама і чим годує Олега. Вона підбирала для невістки меню, стежила, щоб Марина чітко виконувала її вказівки.

Скільки разів за спільним обідом вона вимовляла єхидним тоном:

– Марино, тобі цього не можна. Ти і так скоро у двері не пройдеш. Поклади на місце.

Навіть наявність сторонніх не зупиняла Марію Сергіївну:

– Ні-ні, Марині цю страву не можна. Вона намагається скинути зайве. Хоч і безуспішно… Що поробиш: така спадковість…

Спочатку Марина мовчала, але потім не витримала:

– Марія Сергіївно, я тут меню знайшла для таких, як ви. Подивіться. Може вам вдасться набрати хоч пару кілограмів, бо на вас вже важко дивитися.

Олег, якось почувши від дружини щось подібне, обурився:

– Як ти розмовляєш із моєю матір’ю?! Май повагу. Ми, між іншим, живемо у її будинку.

Марина тоді проковтнула образу, а прийшовши до батьків, розплакалася:

– Сил моїх більше нема. Ноги додому не несуть. Як уявляю цю… І з Олегом ми почали часто сваритися. Вона йому весь час щось на мене намовляє. А він вірить. Жодного разу за мене не заступився. Навпаки: ображається. Прям не знаю, що робити. Квартиру винаймати Олег не хоче. А й хотів би – мати не дозволить…

– Нічого, дочко, – заспокоювали батьки, – у родині й не таке буває. Все налагодиться. А щоб це скоріше сталося, ми вирішили купити тобі квартиру. Ти ж знаєш – давно гроші збирали. На невелику двокімнатну цілком вистачить.

– Ой, мамо, тату, – Марина заплескала в долоні як маленька дівчинка, – дякую вам величезне!

– Тільки, дочко, – твердо сказав батько, квартиру ми оформимо на маму. Поки що. А там буде видно.

– Та яка різниця! – вигукнула Марина, – головне: ми житимемо окремо!

Олега новина теж порадувала. А ось Марія Сергіївна прийшла не зрадіра:

– Це ж за які гроші вони купили квартиру? – сказала вона синові, – У них же нічого нема! Не інакше Марина твої гроші їм віддавала. Звісно, хочуть на чужому горбі до раю в’їхати. Ще й на себе квартиру оформили! Пройдисвіти!

Містечко, в якому жила сім’я, – невелике. Усі один одного знають. Не минуло й місяця, як про «нахабство» та «непорядність» батьків Марини не говорив лише лінивий. Чутки долетіли й до «пройдисвітів».

Батько Марини прийшов до свахи і висловив усе, що думав із цього приводу. І додав:

– Не знаю, як Марина з вами жила. Щодо нас, то в нашому будинку ми більше не хочемо вас бачити. Ні вас, Марія Сергіївна, ні тебе, Олег.

Марина та Олег таки перебралися до нової квартири, але прожили в ній менше року. Свекруха і тут їх дістала. Приходила, як хотіла. Лазила по шафах, зазирала до холодильника.

І все повчала, повчала, повчала. І як і раніше ображала Марину:

– Скільки можна їсти? Подивися на себе у дзеркало!

Олег так і не навчився заступатися за дружину. Більше того, він теж став дивитися на Марину з деякою неприязню:

– Марино, мама права. Ти ще більше набрала. Може вистачить?

– З того часу, як я вийшла за тебе заміж, я не набрала жодного кілограма, – відповіла якось Марина, – але справа не в цьому. Ти почав дивитись на мене очима своєї матері. А це вже проблема. Може, нам краще розлучитися?

– Можливо, – машинально відповів Олег, – я втомився від такого життя…

Вони розлучились. Олег поїхав до іншого міста, подалі від матері. Зрозумів: поряд з нею він навряд чи колись буде вільним і щасливим.

Марина Сергіївна, зрозуміло, у розлученні звинуватила Марину.

Особливо коли через рік дізналася, що Марина знову вийшла заміж. Тепер колишня свекруха вирішила поквитатися. Яких тільки небилиць вона не розповідала про Марину! Яких тільки таємних та явних гріхів їй не приписала.

Вона навіть знайшла спосіб познайомитись з новою свекрухою Марини! Містечко невелике…

І, звичайно, почала старанно вливати їй у вуха всякі вигадки про Марину та її батьків.

Нова свекруха їй одразу повірила. Навіть розповіла про все синові Віктору. Але той категорично заявив:

– Мамо, Марина – моя дружина. Я сам вирішуватиму, як мені ставитися до неї та її батьків. Тепер вони моя сім’я. А тітці скажи, що нехай замовкне і на очі мені не трапляється, – категорично заявив Віктор.

Невідомо, які б стосунки склалися між Мариною та новою свекрухою, якби не випадковість.

Одного разу, коли обидві свекрухи вкотре обговорювали Марину та її «сімейку», їх побачила сусідка нової свекрухи і трохи пізніше, наодинці, попередила:

– Ой, Ніна Миколаївно, я вас бачила з Марією Сергіївною. Ви знаєте, що це за жінка? Вона ж перша пліткарка у місті! Її на жодному місці довго не могли терпіти. У нас вона також працювала. Так весь колектив проти неї пішов! Директор попросив її піти «за власним бажанням». Тож ви з нею обережніші. Собі дорожче!

Жінка, почувши таку рекомендацію, задумалася. Вирішила не поспішати з висновками щодо Марини.

А згодом навіть вибачилася перед нею:

– Пробач, дочко, повірила твоїй колишній свекрусі, навіть Віктору все переказала. Тепер шкодую про це. Бачу: обмовляє вона тебе.

– Я не в образі, – відповіла Марина, а сама подумала:

«Куди подітися від цієї Марії Сергіївни? Може, теж кудись поїхати як Олег? А то невідомо, чого ще можна від неї чекати?…

І справді, як бути?

КІНЕЦЬ.