Я вже на заробітках в Іспанії 5 років.

Приїхала сюди, щиро кажучи, не від хорошого життя.

З чоловіком розлучилася. Хоча ми з ним дуже добре жили, але, несподівано для мене, він дуже змінився, відвернувся від мене, а з часом сказав прямо, що в нього є інша.

Чоловік виправдовувався, що він з нею щасливий, просив не ображатися і зрозуміти, що роки вже немолоді і втрачати своє щастя він не хоче. Життя коротке і не варто його жити сіро, якщо у нього вже немає до мене почуттів.

Щиро кажучи, мені було соромно, не знала, що родичам і друзям на це сказати.

А коли запитували, чому мене залишив чоловік, лише очі опускала додолу – не зійшлися характерами.

Але найприкріше було, що згодом люди дізналися правду, адже такого не сховаєш.

Тоді всі стали співчувати мені – бідненька, він собі кращу знайшов, змирися і не сумуй. Такі слова мене засмучували ще більше.

Тоді я вирішила втекти подалі від усіх, а вихід знайшла один – за кордон.

Я розуміла, що там ні рідні, ні друзі не бачитимуть мене, у мене буде час змиритися і змінити своє життя. А ще гріло душу те, що я зможу гарно заробити за цей час, щоб і гроші мати на хороше життя і двом своїм донькам допомагати.

А доньок я маю двоє. Наталка, старша моя донька, вдало вийшла заміж, має окрему квартиру з чоловіком. Загалом, я вважаю, що їй дуже пощастило, вона забезпечена зараз людина і, навіть у такі важкі часи в Україні, у них добробут і добре налагоджене життя.

А молодша, Олеся, розлучена, сама виховує двох дітей, але теж живе в двокімнатній квартирі з дітьми сама.

Гроші, які я заробляю, завжди ділю на три частини: Наталі, Олесі і відкладаю собі, щоб мати заощадження і не хвилюватися, коли повернуся в Україну, що не буде жити за що.

Я вважаю, що я роблю правильно, адже у мене дві дитини і, як мама, я дбаю про обох і хочу допомагати обом, щоб потім не було образ від дітей і вони не докоряли мені на старості років.

Та й щоб онуки і зяті не ображалися, адже сама розумію, що не варто ділити дітей.

А, останнього разу, я в Україні була місяць тому. Думала залишатися вдома, але сталася одна прикра для мене ситуація.

Я, як завжди, як приїхала, покликала до себе дітей. Накрила стіл зі смаколиками і дала своїм донькам по тисячі євро. Усі дякували, цілували руки мені, онуки тішилися подарункам.

А через три дні мені Олеся зателефонувала. Плакала і скаржилася:

– Мамо, наступного дня, як ти гроші дала, Наталя по магазинам весь день їздила, одяг і прикраси собі купувала. А я за ці гроші віддала борги і купила холодильник найдешевший, адже старий поламався. Все, гроші скінчилися. Ти, мамо, не справедливо робиш, так не можна. Сестра забезпечена, чоловік добрі гроші заробляє, а я на себе і діток працюю сама. Ти мала б мені краще, ніж сестрі, допомагати. Вона розкошує, а в мене на шматок хліба немає.

Я нічого після цієї розмови не сказала ні Олесі, ні Наталі, а вирішила поїхати знову в Іспанію і працювати там до весни, щоб Олесі більше грошей дали, щоб їй допомогти.

Тепер отримала заробітну плату і думаю, як мені правильно вчинити.

Чи варто Олесі більше грошей надсилати? Чи краще порівно знову ділити на двох? Адже Наталка згодом дізнається про це, не буду ж я їй брехати і може теж образитися і відвернеться від мене.

Не знаю, чи мене Наталка зрозуміє. А що, якщо образиться? Може вона буде права? Але мені дуже шкода Олесю, їй, дійсно, зараз дуже важко одній з дітьми?

Яке мені вірне рішення прийняти, бо зовсім заплуталася?

КІНЕЦЬ.