Коли чоловіка не стало, свекор вигнав невістку і внучку з дому. Тоді Інні було вже сім років… Інна з мамою жили в цій халупі вже десять років. Левова частка зарnлати матері йшла на оnлату малесенької однокімнатної квартири.

Одного разу їм прийшло повідомлення. Дідусь залишив весь свій статок Інні… Коли вони з мамою зайшли в квартиру, де жили десять років тому, то не впізнали її. Інший дизайн, інша обстановка.

– Ваш дід не жив тут. Він цю квартиру здавав, – розповіла жінка, відповідальна за передачу спадщини.

– Чому ж він нас тоді прогнав?

– Тому що від тебе з матір’ю одні тільки nроблеми, – у квартиру увійшла якась жінка.

Інна її добре пам’ятала. Вона була другою дружиною її діда.

– Галина Володимирівна, це не ваша квартира. Вам тут нічого робити, – сказала жінка, яка їх супроводжувала.

– Я хочу їм в очі все сказати.

– Визвірилася та.

– І що ви хочете нам сказати? – поцікавилась Інна. Вона вже була впевнена, що на рішення діда десятирічної давнини вплинула саме його друга дружина.

– Ти забрала моє майно. Мені дісталася одна квартира. А тобі дід дуже багато залишив.

– Що залишив, то моє. Не подобається, можете йти в с уд, – з презирством у голосі відповіла дівчина.

Інна знала, що нікуди та піти не може, так як все, що залишив їй дід, залишив по дарчій. А дарча оскарженню не підлягає. Так пояснила їй супроводжуюча.

– Щоб вам пусто було! – прошипіла Галина Володимирівна і вискочила з квартири… “Якийсь кругообіг квартир в природі вийшов. Спочатку нас проганяють з цієї квартири. Залишають без грошей і підтримки.

А тепер я успадкувала кілька квартир, будинок і солідний рахунок у банку. Ну чому?! Чому тоді дідусь не захотів поділитися хоча б малесенькій частиною всього цього?!” – думала Інна. Але на це питання відповісти вже нікому.

КІНЕЦЬ.