Мама свого часу відмовила нам від даху над головую. Ну, тобто, в гості ми могли приходити, але на щось більше розраховувати не доводилося.

Нам зрозуміло було сказано, що жити з нами під одним дахом, хай і тимчасово, мама не збирається. У неї там свій уклад, свої звички, а тут ми їй на голову впадемо.

Ми з чоловіком тоді тільки побралися і почали збирати на власне житло. Робити це, винаймаючи квартиру, дуже важко, або жити треба відмовляючи собі у всьому, або відкладати вдається справжні копійки.

У моєї мами трикімнатна квартира, де вона мешкає одна. Я у сімнадцять років поїхала з рідного дому вчитися, більше там і не жила, зрідка приїжджала лише на канікулах. Шість років тому не стало тата, мати залишилася сама. Оскільки квартира була її спадщиною, я до цього житла стосунку не маю.

Та я й не претендувала, завжди в голові була установка, що треба купувати своє житло, щоб ні від кого не залежати й не чекати на спадок, якого може і не бути.

Мама мої ідеї підтримувала, тож до себе жити не кликала. А коли я сама попросилася дати притулок нам із чоловіком на кілька років, щоб накопичити на квартиру, почула відмову.

– Я вже давно живу сама. Мені все звично, є свій порядок дня, у мене тут тиша і спокій. А ви приїдете і все доведеться міняти. Ще й сваритися будемо через всякі побутові дрібниці. Воно мені потрібне? А вам?

Мамині слова звучали не надто переконливо. Ми з чоловіком приходили б тільки спати, навіть у вихідні, бо мали ще й підробітки. Чим ми вночі маминим звичкам могли заважати?

Умовляти її не стали, відмовила і відмовила, має право, квартира її. Ми залишилися жити в орендованій квартирі, хоча це й не в наших інтересах було.

Свекри звали жити до себе, але в них дві кімнати, де живуть вони та молодший брат чоловіка, який ще студент. Свекруха казала, що молодший переїде спати на кухню, а ми займемо його кімнату, але ми відмовилися. Оце було вже зовсім незручно.

Нічого, ми впоралися. Назбирали на квартиру, не без кредиту, звісно ж, переїхали туди, з’явилося двоє дітей. Нам підвернувся вдалий варіант і ми змогли поміняти свої дві кімнати на три.

З мамою я якийсь час не спілкувалася після її відмови, але потім спілкування відновилося, таки мама. Вона приїжджала у гості до онуків, іноді забирала їх до себе, я іноді до неї їздила. Чоловік не їздив, він так і не пробачив їй тієї відмови та намагався взагалі не зустрічатися з нею.

Нещодавно мама почала вести дивні розмови. Що вона не молодшає, з минулого року вже на пенсії, а вдома самотньо і якось некомфортно. А як її тішить, коли до неї приїжджають онуки, будинок просто оживає у такі моменти. Але вони їдуть, а мамі знову стає самотньо.

Я щиро не розуміла, до чого вона веде, тож мама вирішила в лоб заявити, що хоче переїхати. І причина там не лише в самотності. Їй ще й пенсії на звичне життя не вистачає, а економити у витратах вона не хоче. Ось вигадала здавати покімнатно свою квартиру, а жити в нас.

Я була проти одразу, але пообіцяла поговорити з чоловіком на цю тему. Як і очікувалося, чоловік був категорично проти переїзду тещі.
– Вона не хворіє, сама себе обслуговує і до цього багато років почувала себе чудово. Грошей не вистачає? Нехай іде працювати чи вчиться економити, але з нами вона не житиме. Коли нам не було де жити, вона нас не пустила, їй її самотність була дорожчою, от і нехай насолоджується.

Я дотримувалася такої ж точки зору, що й озвучила мамі. Вона сказала, що не чекала від нас такої дрібної злопам’ятності, і що дає мені шанс подумати, бо так і без спадщини можна залишитися.

А я вже якось морально змирилася, що ніякої спадщини не буде, тому через це не переживаю.

Вийшла заміж вдруге, коли дочці було 6 років. У чоловіка сім’ї до цього не було. Він мій ровесник, нам по 32 роки. З першим чоловіком ми з дочкою не спілкуємося,

Світлана не любила свого чоловіка! Їх шлюб вже тривав 15 років. Цілих 15 років життя вона бачила Сергія з дня у день, але лише зараз він почав її дратувати, як

На початку 90-х у мене був роман з одним чоловіком, моє перше шкільне кохання. Це був хлопець до якого я дійсно відчувала сильні почуття. Але мої батьки були проти наших