Син із дружиною збирають на квартиру, тож попросилися жити до мене. Я здуру дозволила, а тепер у власному будинку маю мало не по стелі ходити, щоб невістці не заважати. Вона працює, а я їй заважаю. Набридли, все синові висловила…

Коли син вирішив одружитися, я вирішила допомогти молодим грошима. Продала трикімнатну квартиру, додала накопичень, на однокімнатну вистачило б йому цілком. Собі я теж купила одну, але вона простора і я її перебудувала під двокімнатну. Вийшла маленька спальня, невелика зала і простора кухня.

Але син купувати собі нічого не став, заявивши, що купувати однокімнатну сенсу не бачить, все одно потім доведеться розширюватись, бо будуть діти. Саме тому гроші він поклав у банк, а сам попросився разом із дружиною пожити у мене, поки вони збирають на квартиру.

– Я підрахував, скільки в нас вийде переплата, і подумав, що навіщо воно потрібно. Найкраще ми зараз вкинемося в роботу, а потім купимо без кредитів. Поки поживемо в тебе, якщо не проти.

Ну, син міркував здорово. Та і я не була така вже проти їхнього приїзду. Думала, що якось так уживемося. У кожного буде своя кімната, та й не на все життя вони зі мною тут.

Спочатку місяць все було нормально. І з невісткою Лізою ми не лаялися, і в побуті особливого тертя не було. Але це, мабуть, поки що невістка не обжилася. Потім вона почала проявляти характер.

Ліза у нас працює з дому. Так я не знаю, чим вона займається, але син каже, що заробляє вона нормально. Тільки мені від її роботи, хоч на стіну лізь. Кожен звук її відволікає, все їй заважає. А я і телевізор вдень хочу подивитися, та й коли готую радіо вмикаю, щоб не було нудно. Ну і посудом ні-ні, та й брякну.

Мені прямо Ліза нічого не каже, тільки ходить і нервує, як скривджений їжачок. Проте висловлюється синові, а він потім мені.

– Мам, ну Лізка ж працює, що ти їй заважаєш?
– Та чим я їй заважаю? Я навіть у вашу кімнату не заходжу!
– То телевізор у себе врубаєш, то на кухні шумиш. Стіни картонні, все чутно. Лізу це відволікає.

А мені що робити? Іти з дому на цілий день і вулицями вештатися, як бродяжці? Син сказав, що я утрирую, але телевізор можна й у сусідки подивитись. Мовляв, нам із нею удвох буде навіть веселіше.

– А їжу мені теж у сусідки готувати? Твоя робітниця не рветься до плити вставати, зате їсть регулярно.

Син сказав, що це не є проблемою. Їжу можна готувати увечері, а іноді взагалі замовляти доставку. Дуже, кажу, цікаве рішення. Вони накопичувати начебто збиралися, але на доставку гроші витрачатимуть. Та й увечері готувати мені незручно. У мене ввечері фільм цікавий.

Як компроміс син запропонував купити мені навушники. Я все чутиму, а в хаті тиша. Мені це все не подобалося, звичайно, але я вирішила не вередувати та погодилася. Але план не спрацював. Не можу я довго в тих навушниках ходити, вуха в мене болять, та й звук там якийсь інший, після нього голова болить.

Гаразд, гадаю, вдень передачу і справді у сусідки можна подивитися. Нехай невістка працює. Але на цьому її претензії не скінчилися. Все одно я галасую. То дверима грюкаю, то ногами шаркаю, то телефоном голосно розмовляю.

Коли син вкотре прийшов із претензіями, я вже не витримала. Та що це таке! Я у своєму будинку повинна навшпиньки ходити й дихати через раз, щоб нашу любу невістку не турбувати. Нехай іде і працює в офісі, як усі нормальні люди, або засяде в якійсь бібліотеці.

Відчитала я сина, і сказала, що я вдома житиму так, як хочу я. А якщо їм не подобається, то можуть з’їжджати, гроші вони мають. Добре влаштувалися – грошей їм дай, пожити їх пусти, ще й усі умови забезпеч. А жирно не буде?

Ось вже тиждень до мене немає жодних претензій. Я, звичайно, намагаюся сильно і навмисне не шуміти, все-таки людина працює, але і по повітрю пересуватися більше не буду.

У мене до цих пір зберігається чорно-біла фотографія моєї бабусі з її сільськими подружками. На ній вони стоять біля колгоспного трактора з причепом, на якому лежить копиця сіна. Молоді, років

Шкода, що деякі чоловіки зовсім не чоловіки… Чому деякі люди ведуть себе як якісь нелюди ?! Зустрічалася один час з чоловіком. Короткі відносини були, коли я тільки приїхала працювати в

Оля народилася у сім’ї, де дідусь став засновником великого аграрного холдингу. Фірма приносила мільйони, але батьки Ольги в молодості не сильно переймалися тим, як би їх примножити. Вони лише витрачали.