-Мамо, я втомилася вже казати, що я продаю квартиру… Це моя квартира. Моя власність. Ви жили з Оленою тут чотири роки. Чотири! Я не брала з вас жодних грошей. Жодних. Тепер я повернулася і хочу її продати. Я маю плани. А ви просто поїдете назад додому, в село. Не бачу тут ніякої проблеми… – стомлено, вкотре повторювала Катя матері.

За останній місяць вже раз п’ятий…

Катя, народившись у невеликому селі, змалку відрізнялася від своєї старшої сестри Олени, яку, здавалося, не цікаво нічого, окрім добре поїсти та солодко поспати.

Катя добре навчалася в школі, потім у коледжі і взагалі була людиною з амбіціями. Вона ставила перед собою цілі і досягала їх.

З дитинства вона вивчала іноземні мови. Закінчивши медичний коледж, вона поїхала в Європу за програмою обміну.

Вийшло так, що їй пощастило, і вона залишилася там працювати. У дуже престижній компанії. Вона непогано заробляла і навіть спромоглася купити собі двокімнатну квартиру в Києві, правда в кредит.

Продовжуючи працювати за кордоном, вона могла виплачувати кредит і непогано жити. А на час її відсутності мати зі старшою сестрою, яка так і не влаштувала своє життя, вирішили спробувати щастя в Києві і випросили у Каті дозвіл пожити в її квартирі.

Тимчасово.

Але все добре закінчується і робота Каті закордоном теж.

Але за цей час, вона не тільки набралася досвіду, а й зустріла там чоловіка. Він був українцем, і вони вирішили більше не розлучатися.

Одна невдача – хлопець був зі Львова. Життя на два міста їх дуже обтяжувало і Катя зважилася.

Вона виставила на продаж свою квартиру, за яку виплатила кредит і збиралася переїхати до коханого.

Тим більше, що там у неї вимальовувалися чудові перспективи для роботи.

Але раптові та непередбачені перешкоди, у вигляді її близьких родичів, дуже спантеличили її. Навіть ввели в якийсь ступор…

Вона приїхала в Київ і оселилася у близької подруги.

Так їй було зручніше. Покупці на квартиру знайшлися швидко і вона прийшла повідомити про це матері та сестрі. Але зненацька отримала несподівану відповідь.

-Олено! Олено! Ти чуєш? Ти чуєш?! Іди-но сюди! – крикнула мати в глибину квартири і зі спальні з’явилася старша сестра, в халаті.

Обличчя її було заспане і стало зрозумілим, що вона ще не вставала з ліжка. О другій годині дня…

-Слухай сюди. Катька приїхала, щоб нас з квартири виставити! Сестра твоя рідна нас із дому виставляє! І не соромно тобі, га? Мати рідну із сестрою з насидженого місця? – кричала мати.

А в Олени, в процесі осмислення того, що відбувається, поступово округлювалися очі.

-Що, правда, чи що? – Олена запитально повернула голову у бік Каті.

-Мамо, я купила цю квартиру на свої зароблені гроші. Це моя власність. Ви жили у ній майже п’ять років. Тепер я хочу її продати. В мене вже є покупець. Він бачив квартиру, і його все влаштувало. Він навіть вніс завдаток, – намагаючись не дивитись на обличчя старшої сестри, терпляче повторювала Катя.

Їй уже набрид цей абсурд. Але що робити…

-В сенсі? Ти водила сторонніх людей у нашу квартиру? Де наші речі? – заволала мати.

-У мою квартиру, мамо, – відповіла Катя. – У мою. І речі ваші ніхто не чіпав.

-Ну, ти, взагалі даєш… – вставила фразу Олена.

-Ти взагалі розумієш, що це для мене? Мені нервувати не можна, у мене тиск! Безсоромна! Завжди ти була така, з дитинства. Тобі завжди на матір та сестру всерівно було! Все життя!! А тепер виставляєш нас із дому. А ми тут живемо, між іншим! – не вгавала мати.

-Мамо, Олено. Ви тут мешкали, бо я вам дозволила. Поки що ця власність мені була не потрібна. Тепер усе змінилося. Ви поїдете в село, там у вас є хата. Теж хороша, між іншим. А тут все. Квартира продана. Через тиждень сюди заїде новий власник. У вас є тиждень на збори, – Катя встала і вийшла з кухні, не звертаючи уваги на слова матері і сестри…

Через три дні Катя зателефонувала матері і нагадала, що у середу квартира має бути вільною. На що почула цілу купу закидів. Що вона погана дочка і безсовісна. Що у них все налагоджено в Києві – і життя, і робота. І що вони нікуди переїжджати не збираються. І взагалі, це не їхні проблеми…

У понеділок ввечері Катя заїхала до матері ще раз. Двері їй ніхто не відчинив, Хоча у вікнах було світло.

Слухавку родичі також не брали. Тоді вона написала записку і просунула її у двері. У записці нагадала, що в середу заїжджатимуть мешканці і щоб мати, чи Олена їй передзвонили. Терміново.

Звісно, ніхто не зателефонував…

У вівторок Олені нічого не залишалося, як самій все зробити. Зранку, як тільки родичі вирушили з дому, почалася кропітка робота.

Вантажники розклали всі речі по коробках, ретельно підписавши.

А кілька вантажників години зо три вантажили їх у машину.

Потім слюсар, поміняв замки, а клінінгова компанія привела житло до ладу.

Рівно о вісімнадцятій вечора Катя вручила ключі від квартири новим господарям. Справа була зроблена.

Під вечір, мати Каті і старша сестра Олена, приїхавши після роботи, спробували відкрити квартиру.

Потикавши кілька разів ключем в замок, який звісно не відчинився, вони стали здивовано дзвонити в двері. На порозі з’явився незнайомий чоловік, за яким стояла жінка з дитиною на руках.

-Ви хто? – суворо запитав дядько в родичів Катерини.

-Я… Ми… А ви хто? – запитала мужика здивована мати.

-В сенсі? – здивувався чоловік.

-Я питаю, що ви робите в моїй квартирі? – продовжувала мати.

-Я тут живу, взагалі-то. І чому моя квартира ваша? На якій підставі? – суворо запитав чоловік.
-Ну, ми тут із донькою живемо… П’ять років майже… А ви як тут і взагалі? – мати намагалася зазирнути через плече мужика, але не вийшло.

-Так, все. Ми тут живемо. А не ви. Квартира куплена, документи є. На цьому до побачення, – сказав чоловік і зачинив перед ними двері.

Цю ніч вони провели в готелі, розмірковуючи про життя, про мінливість долі і поганий вчинок Каті.

Катя зателефонувала вранці сама і повідомила найнеприємнішу звістку. Квартира продана остаточно і безповоротно. І дороги назад немає.

Є й хороші новини – речі їхні спаковані і знаходяться в гаражі у подруги Катерини. Адресу вона потім скине у повідомленні. І ще. Катя, бо вона добра, оплатить їм квитки та переїзд у рідне село.

-Катько! Чуєш? У тебе більше нема матері! І сестри немає! Зрозуміло?!! – кричала мати в слухавку.

Вимовивши все це скоромовкою і намагаючись не слухати матір, Катя поклала слухавку.

Вона посиділа хвилини дві, а потім полегшено видихнула. Вона поставила собі мету і досягла її, як і завжди.

Попереду на неї чекало весілля і нове життя. Де, втім, не було місця її родичам.

І мабуть, це була не її провина… Але так буває. Адже не все залежить від нас. Життя річ чудова, але складна…