Так якось вийшло, що моя знайома Олена зовсім одна виростила двох дітей.

Вона зовсім не шкодувала своїх останніх сил, адже їй дійсно важко було, щоб підняти їх на ноги самій.

Однак, не зважаючи на те, що мати віддала найкращі роки свого життя їм, син просто зрадив її.

Коли синові Олени Дмитрові було всього 10 років, а дочці Людмилі – 8, їхнього батька не стало, на жаль.

І Олена, так склалося, залишилася зовсім одна з двома дітьми. Тоді ні підтримки, ні допомоги, ні слушної поради та розуміння у неї не було.

Моя знайома тоді просто вирішила, що краще виховає своїх дітей сама, ніж зійдеться з якоюсь чужою людиною, яка буде байдужа до її дітей, і все одно сприйматиме їх як чужих, а не рідних та дорогих серцю.

Олена розуміла, що рідко буває в житті, щоб чоловік полюбив дітей, як своїх рідних, тому не хотіла неприємностей ні для себе, ні для своїх діток.

Олена працювала багато, не покладаючи рук, не шкодуючи останніх сил, щоб поставити дітей на ноги, адже знала, що більше їй розраховувати немає на кого.

Працювала Олена на кількох роботах: вчителькою, вечорами прибиральницею, а вночі – просто швачкою.

Після основної роботи вона ще й підробітки різні шукала для себе: мила під’їзди, у вихідні брала замовлення на пошиття одягу та постільної білизни і працювала репетитором.

Олена дуже старалася в усьому, робила все, щоб діти харчувалися та одягалися не гірше інших дітей.

Більше за все вона хотіла, щоб ніхто й подумати не міг, що вони якісь там бідаки, або сидять без куска хліба.

Олена постійно намагалася однаково ставитися до своїх дітей.

Але нічого з собою не могла вдіяти – більше жінка любила свого сина – Дмитра.

Вся справа в тому, що син Олени був дуже схожий на свого батька, якого вона щиро кохала протягом багатьох років, якого шанує і досі: був таким же рішучим, сміливим і справедливим.

Дочка Людмила ж була більше схожа на матір: відрізнялася боязким характером та чутливістю, вона була нерішучою і дуже тихою дівчиною, мало чим могла себе показати, її добра душа завжди трималася осторонь.

Після закінчення навчання в університеті Дмитро вирішив одружитися з дівчиною із заможної сім’ї.

Вона дуже сподобалася Олені, але – не її мати й батько.

Справа в тому, що вони дивилися на таких, як Олена та її діти якось дуже зверхньо і з особливим презирством.

Тому Олена постійно говорила своєму синові, щоб він знайшов дружину простішу і біднішу, свого кола, адже гроші не головне в житті, їх можна легко нажити та заробити з часом, а от ставлення тещі з тестем завжди буде до нього, як до бідняка, чого б він не досяг у своєму житті, якою хорошою людиною не став би.

Вони завжди говоритимуть, що він з бідової родини, з простої сім’ї, селюк.

Але Дмитро мами і чути нічого не хотів.

Перед весіллям свого сина Олена позичила дуже багато грошей, щоб зробити молодим хороший подарунок і не відставати бід багатої рідні.

Лише самі ось новоспечені родичі не оцінили її щирих старань, їм не збагнути, яке життя прожила Олена.

Вони повідомили, що не збираються спілкуватися з убогою сім’єю свого зятя. лише його приймуть в свою сім’ю.

Олена лише промовчала, вона вирішила бути розумнішою, адже понад усе хотіла, щоб вони прийняли її сина добре, а вона вже якось ставлення сватів переживе.

Тоді вона ще просто подумала, що це навіть на краще.

Однак виявилося, що спілкуватися матір’ю і сестрою не хоче вже і сам Дмитро.

Десь після медового місяця, який оплатили свати моєї знайомої, вони таємно переїхали жити в столицю.

Сам Дмитро нічого не повідомив своїй матері, просто зник.

Про переїзд сина з невісткою Олена дізналася від своїх сусідів, чужих, практично, людей.

Вона телефонувала своєму синові, писала листи, але він так і не відповів.

Відтоді пройшло 20 років.

За цей час Дмитро жодного разу не відвідав матір і сестру, не подзвонив і не написав.

Людмила сподівалася, що брат приїде хоча б на ювілей матері. Але він проігнорував його.

Про Дмитрове життя вони дізнаються від знайомих.

За їх словами, Дмитро дуже добре влаштувався зі своєю дружиною, завдяки її багатим батькам та родичам, в столиці, пристойно заробляє, виховує двох синів, життя його склалося дуже добре.

Сама ж Олена ж ніколи не бачила рідних онуків.

Нещодавно вона зовсім стала мати проблеми зі здоров’ям, адже хвилювання постійні і тривоги додалися.

Боїться, що її не стане, так і не побачивши улюбленого сина, його діточок. Що з ним сталося – вона так і не зрозуміла.

Важко уявити, що зараз на душі в матері, але у сина тепер своє життя, повне розкоші та достатку, про неньку він і не згадує зовсім.

Дмитрові й досі соромно перед родиною дружини, адже мама його – проста жінка, ще й сестра в житті нічого не досягла, навіть заміж ще й досі не вийшла, маму глядить.

Людмила дуже маму шкодує, хоче, щоб брат хоч з нею спілкувався, адже бачить, як вона сумує за ним. Але, як достукатися до Дмитра? Як сина повернути до матері? Хіба родина невістки в тому винна, що Дмитро відвернувся від неньки?

КІНЕЦЬ.