Люба відчула, що у її чоловіка Петра змінився апетит. Він часто обідав у свого нового друга Миколи, захоплюючись кухнею дружини Миколи Наталі.

– Може, тобі варто спробувати нові рецепти?!

– Запропонував Петро. Люба відчула себе трохи скривдженою, але не висловила своїх емоцій.

Через кілька днів Петро з натхненням розповів дружині про те, що до нього на вечерю прийде Іван, старий армійський приятель.

– Поміняй штори, Іван – міський житель, – порадив Петро. Люба освіжила будинок, але для вечері зберегла свої традиційні рецепти, не стала ризикувати, пробуючи екстравагантні рецепти.

Коли Іван приїхав, він із задоволенням покуштував домашні страви Люби.

– Я так не їв з часів життя у будинку моєї бабусі. У вас так затишно! – похвалив він і навіть поцілував руку Любі на знак подяки.

Це потішило Любу, але по-справжньому змінило ситуацію те, що Петро став цінувати свою дружину.

– Може, я й не цілую руки, як Іван, але ти приголомшлива господиня, – зізнався він, – вибач мені мою дурість. Так смачно, як ти на світі ніхто не готує! Люба запропонувала запросити в гості Миколу та Наталю.

Петро погодився: – Готуй, як завжди, ми здивуємо їх твоїм талантом.

Відчувши себе впевненою в собі та значущою, Люба остаточно зрозуміла, що цінність будинку визначається не розкішним посудом та сучасними шторами, а любов’ю та затишком, які створюють його мешканці.

КІНЕЦЬ.