Одного ранку в Лілії, змученої багатоденним недосипанням по догляду за грудним сином, сталася напружена розмова з чоловіком Русланом.

Руслан бурчав з приводу відсутності сніданку та принижував заслуги Лілії у домашньому господарстві.

Лілія, у свою чергу, нарікала на відсутність підтримки з боку Руслана, як емоційної, так і щодо догляду за дитиною. Внаслідок цієї сварки Руслан у роздратуванні пішов на роботу,

а спустошена Лілія засумнівалася у правильності свого життєвого вибору та захотіла відпочити, нарешті, від усіх і всього.

В один день Лілія знепритомніла від виснаження і потрапляла до лікарні, залишивши Руслана самого доглядати їхнього сина.

Протягом тижня, коли Руслан сам і вдень, і вночі годував, міняв підгузки сина і не висипався, він почав з повагою ставитися до щоденних «дрібних» домашніх справ, з якими Лілія справлялася одна.

Тим часом у лікарні Лілія познайомилася з Оленою Володимирівною, літньою жінкою, яка побачила у Лілії свою молодість. Олена Володимирівна порадила дівчині не поспішати

з одужанням і запевнила, що Руслан впорається сам – йому потрібен був час наодинці із сином, щоб оцінити старання дружини. Повернувшись додому, Ліля застала Руслана, який змінився, який став таким, яким був на початку їхніх стосунків – дбайливим і уважним.

Після того дня Лілія зрозуміла, що вона не самотня у своїй подорожі. Пережите послужило для подружжя сигналом до дії, відродивши їх емоційний зв’язок та загальну відповідальність за сина.

КІНЕЦЬ.