– Ось! – сказав Василь. – Це тобі подарунок до день народження. Я хотів тобі завтра подарувати, але де ж я таку коробку сховаю у нашій маленькій квартирці? Якщо хочеш, то завтра можеш відкрити упаковку.

У Софійки сяяли очі. Що ж може бути в цій коробці? Коли він ще був нареченим, то дарував їй милі дрібнички і квіти, а тут така величезна коробка! Неможливо втриматись, щоб не зазирнути. Софійка зняла упаковку.

– Посуд? – розчаровано промовила вона. – Каструлі?

– А що не так? – бачачи реакцію дружини, Василь насупився. – Він дорогий.

– А ти не знаєш хіба, що це негарно дарувати дружині каструлі? Я що тобі – куховарка?! Ти натякаєш на те, що я мушу весь час стояти біля плити заради тебе?

– Чому тільки ти? Я й сам чудово готую…

– Тоді виходить, що це подарунок не лише для мене, а й для тебе! Це зовсім уже!

– Але ж ти сама мені натякала…

– На що я натякала?

– Ну мовляв, нема в чому готувати, з посуду тільки стара каструля та сковорідка. Ось я й вирішив зробити такий подарунок, що не так?

– Міг би це і в будь-який будній день подарувати.

– Я що багатій, щоб так у будні витрачатися?! Софійко, ми місяць, як одружені, і місяць як винаймаємо цю стару квартиру з меблями минулого століття. Я працюю менше року після інституту, тільки роблю кар’єру, а ти поки що навчаєшся. У нас попереду ще запланований кредит на житло, і я хотів подарувати тобі практичні та зручні речі, а не якусь дрібничку. Їмо ми щодня, це потрібний для нас посуд.

– Для нас! – сказала Софійка. – Саме так – «для нас», а не особисто для мене!

Василь в серцях уже хотів взяти коробку і повернути товар у магазин, але Софійці зателефонувала її мама.

– Що це за сльози перед святом? – запитала вона.

– Мені Василь… Василь… Подарував каструлі, уявляєш? Ніби я куховарка яка.

– Це що за недолугі стереотипи? Ти як нерозумна тітка говориш, соромно тебе слухати. Василь практичні речі тобі подарував, радуйся.

– Та чого радіти?

Василь забрав телефон із рук дружини.

– Ганно Іванівно, – Василь говорив швидко і відчайдушно. – Я справді хотів порадувати дружину, купив дорогий посуд, він нам так потрібен…

– А чого ти виправдовуєшся? – спокійно сказала Ганна Іванівна. – Я знаю свою примхливу дочку, вона спочатку говорить, а потім думає. Але так вийшло, що ти її взяв за дружину, і мабуть теж не дуже ретельно подумав. Ти побачиш – вона ще порадіє, тільки трохи пізніше. Не звикла вона ще бути дружиною – все ще наречена.

– Я краще здам посуд назад у магазин…

– Стоп! Не поспішай, зараз я приїду. Буде їй уроком. Але більше не надумай їй посуд купувати, потім побачиш, що я задумала.

Ганна Іванівна приїхала. Вона була захоплена подарунком Василя – чи щиро нахвалювала, чи навмисне, не зрозуміти. Хвалила вона голосно, спеціально поглядаючи на дочку.

– Дай мені чек на цей посуд, Васильку, скільки він там коштує? Ага, ось тобі гроші, можеш подарувати їх Софійці, хай купує собі що хоче, а посуд я забираю собі. Я хотіла теж оновити, купити собі щось подібне. Мій чоловік буде радий, я люблю готувати. Приїжджайте, якщо хочете до мене завтра на свято, приготую вам багато смачненького в такому посуді.

Ганна Іванівна забрала коробку й поїхала.

– Ну що, ти задоволена грошима?

– Так, так набагато краще. Я завтра куплю собі те, що захочу.

– Ну, раз так – сварка закінчена…

…Наступного дня Софійка походила по магазинах, купила собі модну сумку й парфуми.

Увечері вони замовили піцу, відзначили свято удвох, переглядаючи фільми.

Стосунки були злегка натягнуті, але тему вчорашнього подарунку подружжя намагалося оминати.

…Вже через два тижні, переглядаючи в інтернеті різні страви, Софійка мимоволі уявляла, як добре б вони виглядали в новому посуді, що відливає сріблястим відтінком.

Та й стільки там всього було! А у Василя незабаром день народження, друзі хочуть прийти у гості.

– Господи, що ж робити? – подумала Софія. – У нас дійсно після переїзду тут нічого немає ще!

Дівчина набрала номер матері.

– Мамо, позич мені каструльку з сотейником, – сказала вона в слухавку. – Я тобі потім віддам. Гості прийдуть, треба щось приготувати.

– Що?! – Ганна Іванівна навіть усміхнулася. – Що я зараз чую?!

– Та я кажу – на якийсь час! Треба в чомусь готувати.

– Ти що там собі купила? Чергову сумочку? Ось у ній і готуй.

– Ну мамо!

– Ні-ні, навіть не проси, викручуйся якось сама!

Довелося викручуватися – брати на якийсь час посуд у подруги Наталі, та й подругу з собою теж – для допомоги, вона добре готує. Наталя вже третій рік одружена, чекає дитину.

– Даремно ти так чоловіка свого образила, – сказала вона. – Навіщо тобі третя сумочка? А посуд потрібніший. Я, наприклад, тішуся таким практичним подарункам.

Софійка промовчала. Вона вже сама зрозуміла, але треба було тримати марку.

На день народження до зятя приїхала Ганна Іванівна.

– Гуляйте, молоді, мені в ніч на роботу, я довго не затримаюсь, тільки от подарунок привезла. Васильку, ти не будеш проти, якщо я тобі подарую ось таке…

Жінка поставила перед зятем велику коробку.

Софія придивилась до неї і застигла від несподіванки.

Біля ніг Ганни Іванівни стояла та сама коробка з посудом!

– Я тобі таким подарунком догоджу? Я нічим не користувалася, знала, що саме так і вчиню.

– Ой! – Василь широко посміхнувся. – Посуд повернувся! Але, Ганно Іванівно, це ж так дорого!

– Ну і що?! Подарунок є подарунок!

– Я так радий, дякую вам велике! Я дуже задоволений.

Василь був щиро радий, і це відчувалося. Він намагався посадити тещу за стіл, але вона відмовилася, тільки дочку повела у коридор для розмови тет-а-тет.

– Ось дивись, – сказала вона. – Як щиро радіє Василь, хоч він може хотів щось інше, чоловіче. Але я змушена йому це подарувати лише тому, що він сам розумів, що посуд – це важлива та практична річ у вашому домі. Вийшла заміж – забудь слово «я», тепер тільки «ми». А ти що чоловікові подарувала?

– Нічого… Я ж іще студентка, не заробляю…

– Нічого – це куди краще посуду, правда ж? Треба б зятю натякнути, щоб наступного разу подарував тобі «нічого» в гарній обгортці. І взагалі, надалі стався шанобливіше до добрих, практичних і дорогих подарунків. Навчися тільки добре готувати, господине! Василю більше такого не влаштовуй, я контролюватиму…

…Мама поїхала. Софійці було трохи соромно за свій вчинок перед Василем. Хоча…

У неї тепер є і сумочка, і парфуми, і новий посуд!

Але надалі вона буде делікатнішою з чоловіком, і не влаштовуватиме недолугих сварок.