Я вже кілька років жила та навчалася в Харкові. До батьків приїжджала нечасто. Три роки тому влітку я нарешті вирішила приїхати на канікули додому. Взяла квиток на поїзд.

Вночі я сплю міцно, тож я зручно влаштувалася на верхній поличці.

В моїх планах було добре виспатися. Але не тут воно було. Посадка на вагон була у повній темряві. Провідниця довго перевіряла квитки. Я зайшла у вагон та сіла на нижній полиці. Як раптом до мене зайшла старенька бабуся.

– Дівчино, у вас яке місце?

– 28, – відповіла я.

– Тоді, будь ласка, займіть своє місце. Я, по-вашому, стояти маю?

Я поспішила її заспокоїти, що обов’язково це зроблю, як тільки всі займуть свої місця.

Пізніше бабця розклала свої речі та постелила на сусідній полиці своїй онуці. Згодом вона сказала мені закрити шторку. Я так і зробила, все одно вночі немає на що дивитися.

Коли нарешті все вщухло, я вирішила сходити в туалет.

Але ж хіба з такою сусідкою можна спокійно кудись сходити?

Вона заявила, що я злізла не з того боку. Треба було з іншого. Повернувшись, я одразу заснула. Та о 2 ночі я прокинулась від криків. Невдоволена бабця говорила з провідницею. Вона захотіла поговорити з провідником, а не з провідницею. Скандал тривав до ранку. Спросоння я не могла зрозуміти, що відбувається.

А виявилося, провідник мав розбудити одного пасажира на станції, і той випадково збудив онуку бабці.

Її намагалися заспокоїти всі, хто лише міг. До 7 ранку все затихло, і бабця заснула міцним сном. Чому міцним? Бо хропіла вона на весь вагон. Мабуть, ніхто в нашому купе не виспався, а треба було вже виходити. Ось така “весела” нічка видалась.

КІНЕЦЬ.