Мар’яна радісно поспішала додому. Сьогодні у них з чоловіком була перша річниця весілля. Незважаючи на те, що це була середа, молода дружина вирішила влаштувати невелике свято. Але не встигла вона прийти додому, як подзвонив телефон.

-Мар’яно, ти мене не чекай, – трохи схвильовано говорив чоловік. – Тут бабусю швидка забрала. Ми в неї. Приїду коли зможу, ти не приїжджай, лікарі і так сваряться, що нас багато.

-Добре. Я зрозуміла.

Бабуся чоловіка була ще тією особою. Жадібна, хитра, всюди свою вигоду шукає. Ігор був старшим онуком, але в улюбленцях бабусі не ходив. Улюбленцем був молодший онук. Бабуся вже досить довго була слабка і її дочка, свекруха Мар’яни продала свою квартиру у сусідньому місті та переїхала до матері. Тим більше тут місто більше, і сини вже сюди переїхали. Тільки свекруха не купила собі нової квартири. Та й навіщо? У матері трьохкімнатна. Гроші поділила між синами.

І ось зараз бабуся опинилася в палаті. Мар’яна зітхнула. Забрала в холодильник куплені ласощі і пішла до кімнати. Вирішила трохи попрацювати.

Чоловік прийшов ближче до ранку в пригніченому стані і пішов одразу на кухню, щоб випити кави та збиратися на роботу.

-Бабусі не стало, – чоловік дивився на чашку. – Треба на роботі відпроситися, і почати все організовувати. – Мати ніяка, Микола безпорадний.

– Моя допомога потрібна? Я батькам зателефоную. Вони бабусю прощання з бабусею організовували, щось підкажуть. – Мар’яна з чоловіком жили у квартирі, яку їй заповіла бабуся.

-Так, подзвони, дізнайся. Може, що підкажуть.

Прощання пройшло цілком спокійно. Людей було не так багато. Посиділи та розійшлися.

-Ігоре, а що буде з квартирою? – Мар’яна запитала про квартиру десь за місяць після того, як не стало бабусі.

-А тобі яке діло? – образився чоловік.

-Просто в тебе немає власного житла. Тому й спитала. – спокійно відповіла Мар’яна.

-Розберемося. Це справа нашої родини.

-Та будь ласка, – спокійно сказала Мар’яна. Вона живе у своїй квартирі і як вони там ділитимуть бабусину квартиру не її справу.

І ось настав момент, коли минув термін очікування і з’ясувалося, що бабуся залишила свою квартиру молодшому онукові. Після відходу бабусі свекруха вийшла на роботу, раніше вона займалася доглядом за матір’ю. Так, жінка була ще не на пенсії. Їй до неї залишалося півроку. І тому оскаржити хоч якось заповіт матері на житлоплощу не було можливим.

Про це Ігор розповів Мар’яні після відвідин нотаріуса. Він був спантеличений. Адже бабуся жодного слова не сказала про те, що планує написати заповіт, не кажучи вже про те, що написала його.

-І що буде далі? – поцікавилася Мар’яна. – Микола ж на орендованій зі своєю дівчиною живе. Вони, мабуть, до матері переїдуть?

-Не знаю. Миколи з нами не було. Мама йому зателефонувати ввечері хотіла. – так само задумливо сказав Ігор.

– Потім Розкажеш якщо що. – Мар’яна відповіла і забула, а дарма.

Згадати довелося коли Ігор за два тижні прийшов додому і мало не з порога заявив:

-Мама з наступного тижня житиме з нами.

-Не зрозуміла. – Мар’яна мало не випустила тарілку.

-Микола попросив маму на вихід. Мати з його нареченою не ладнає, а він хоче в’їхати до своєї квартири, бо вони вирішили одружитися.

-На вихід? – Мар’яна поставила тарілку від гріха подалі. – Вона ж його мати.

-Ну ось він вирішив, що раз квартира його, то він буде в ній жити. А якщо мати не може ладнати з його нареченою, то вона може вирушати на всі чотири сторони.

-Але твоя мати не може тут жити. – Мар’яна намагалася не вдаватися до подробиць того, чому вона не хоче бачити свекруху у своїй квартирі. – Її не було у наших планах.

Не те щоб у невістки були погані взаємини зі свекрухою, вони були нейтральними. Бачилися вони з моменту весілля разів чотири, на святах. Задушевних розмов вони не вели. І селити у свою квартиру сторонню людину дівчина не хотіла. Знову ж таки вони планували дитину і якщо свекруха житиме з ними про дитячу можна забути. Свекруха ще молода, вона навіть не на пенсії. Та й вихід на пенсію нічого не змінить. І чому взагалі треба це робити за її рахунок? Це мають вирішувати її діти.

-А тепер є. – невдоволено сказав Ігор.

-Але Ігоре, чому ми повинні вирішувати її проблему? – намагалася не підвищувати голос сказала Мар’яна.

-Ти хочеш щоб моя мати залишилася на вулиці? – почав ображатися Ігор.

-Я не хочу щоб вона жила у моїй квартирі. Вона продала свою квартиру, а нову не купила. Твоя мати так вирішила і не підстрахувала себе.

-Вона віддала гроші нам із братом.

-Ось тепер поверніть ці гроші і нехай вона собі купить квартиру.

-Я собі машину купив, а Микола теж не віддасть. Він їх прогуляв. – Ігор почав ще більше ображатися. – Що ти мені намагаєшся довести?

-Нічого я тобі не намагаюся довести. Але ти сам казав, що квартира бабусі — це ваша справа. Ось і вирішуйте свої справи без моєї участі. Розбирайся з братом, доводь йому, що він не правий. Зрештою, твоя мати десь зареєстрована, от і нехай живе за місцем реєстрації, – вже не стрималася Мар’яна. – Тут вона не житиме. Це моя квартира!

-Ах ось ти як! Мене квартирою докоряєш! – остаточно вийшов із себе Ігор.

-Нічим я тебе не дорікаю, але прошу поважати межі нашої родини. Твоя мама не входить до нашої родини. – вже почала закипати Мар’яна.

-Або моя мама живе з нами, або я йду! – вигукнув Ігор.

-Твоя мама тут не житиме. – сказала Мар’яна, розуміючи, що якщо чоловік не схаменеться і приведе до них у будинок йому маму, то сім’ї все одно не буде.

Ігор гримнувши дверима пішов. Ночувати він не прийшов. Не прийшов і наступного дня. Мар’яна йому не дзвонила. Свої умови вона поставила. При всьому своєму ставленні до свекрухи вона чудово розуміла, що таке сусідство ні до чого доброго не приведе. А чоловікові вона неодноразово говорила про те, що йому потрібні свої квадратні метри, але всі чекали спадщину від бабусі. Ось і отримали цей самий спадок.

Чоловік з’явився на порозі квартири за тиждень.

-Ігор. Ти повернувся? – тихо запитала Мар’яна, сподіваючись на те, що чоловік все усвідомив.

-Я приїхав запитати востаннє. Мама речі вже зібрала.

-Пробач, але я вже сказала свою думку. І твої речі я зібрала. – Мар’яна розвернулася і пішла на кухню, даючи йому час забрати свої речі.

Ігор зібрав свої речі та пішов. А Мар’яна дуже довго не могла повірити, що він зробив такий вибір. Були ж інші варіанти виходу із цієї ситуації. Чому саме із ними жити? Зняти квартиру, купити кімнату, переконати брата одуматися. Але для цього треба щось робити, щось вирішувати. Простіше використовувати дружину і нічого не робити. Лише саму проблему це не вирішувало.