– Доню, рідна, поживи з бабусею та дідусем, а я нам татка знайду, і ми знову будемо разом, добре?

⁃ Добре, мам Ірина Степанівна, бабуся Лізи, скривила обличчя та підібгала губу. Ліза стала жити у бабусі та дідуся. Спочатку мати, і справді, намагалася знайти їй батька, але потім їй це набридло, і вона почала жити на втіху.

Про доньку і про думку з нею возз’єднатися вона геть-чисто забула. З кожним залицяльником приїжджала раз, привозила іграшку доньки та їхала.

А Ліза чекала, що цього разу мама її забере, але, на жаль. Ліза виросла і вважала своїми єдиними рідними людьми бабусю та дідуся.

Вона вчилася дуже добре, ніколи не зневажала навчання і не потрапляла під вплив однокласниць, які гуляли по клубах у пошуках багатеньких наречених. Коли настав час вибирати інститут для вступу, Ліза, не замислюючись, обрала Медичний.

Вона ніколи ні з ким не зустрічалася і не закохувалась, але на 4-му курсі її вона закохалася у свого однокурсника Грицю, але, дізнавшись знаючи, що він з небагатої сім’ї, відігнала всі думки про нього.

А Денис помітив її і почав доглядати. Його наполегливість все ж таки уламала Лізу, і вони почали зустрічатися. Разом вони були щасливі. Гриша дивився на неї щиро закоханими очима.

Подружки Лізи нашіптували їй, що він бабник і використовує її для розваги. Усьому цьому вона не вірила. Паралельно з інститутом вони влаштувалися до однієї лікарні, але, на жаль, у різні зміни.

Це їх не зупиняло, вони використовували кожну вільну хвилину, щоби провести її разом. Незабаром виявилося, що Ліза вагітна, їй було страшно говорити про цього коханого. Вона знала, що він ще не планує сім’ю, хоче досягти кар’єрного зростання.

Була зміна Дениса у ліkарні, і Ліза вирішила повідомити про вагітність там: людей мало, не накричить і не звинувачуватиме. У коридорі вона побачила Дениса, який обіймає якусь дівчину. Він дуже ласкаво виправляв її зачіску. Ліза розгубилася, сперлася на стіну, щоб не впасти. Зібравшись, вона пішла.

Денис її так і не помітив. Звільнилася з роботи, взяла академічний та поїхала до бабусі з дідусем. Вдома вона розповіла рідним про свої почуття. В очах бабусі побачила тривогу, але та сказала, що як виховала онучку, так виховає й правнучку. Вона побоювалася, що онука буде другою матір’ю-зозюлею. Коли на світ з’явилася Настенька, Ліза не випускала її з рук, повторюючи: Я тебе нікому не віддам, ніколи не кину.

Ти мій скарб”. Бабуся бачила ставлення онуки до дочки, і всі сумніви зійшли нанівець. Через 2 роки Ліза почала замислюватися про роботу. Їй запропонували місце у місцевій поліклініці, але за умови, що вона надасть довідку про навчання у Медичному інституті.

Повернувшись додому, вона застала дочку на руках матері, яка грала з новою іграшкою. Ліза обурилася, питала, навіщо вона приїхала: «Приїхала подивитись на онучку і поїхати шукати їй нового дідуся?». Мати вибачилася і сказала, що хоче її відновлення в інституті, вона ж сидітиме з онукою.

-Гроі у мене є, можу забезпечити і тебе, і онучку. Ліза була розгублена. Не знала, як вчинити. Вона не хотіла довірити дочку матері. Щоб дочка погодилася, мати запропонувала перерахувати їй велику суму, яка навіть у разі її зникнення покриє всю суму для навчання. Коли Ліза та бабуся були в кімнаті самі, бабуся теж просила повірити їй.

Обіцяла, що вони з дідом простежать за нею. Все-таки Ліза погодилася. Спочатку вона щотижня приїжджала відвідувати доньку. Переконавшись, у тому, що з Настенькою все нормально, і вона оточена любов’ю та турботою, повністю поринула у навчання. Ліза ще не закінчила університету, її мати nомерла.

Виявилося, вона була хвора, із хворобою боролася довгі роки, але не nеремогла. Вона вважала, що це її кара за те, що покинула дочку. Намагалася споkутувати вину через онучку. Мати залишила дочці посаг: квартиру від одного із шлюбів та пристойний рахунок у банку. Минув час. Лізі запропонували роботу у kлініці, зарnлата була пристойна. Вона поспішила до кабінету Григорія Аркадійовича-свого куратора

Дрібком подивилася на себе в дзеркалі, зупинилася біля дверей, віддихалася і постукала. Увійшла з усмішкою на обличчі. Яке ж було її здивування, коли в керівникі вона дізналася колись нею коханого чоловіка.

⁃ Здрастуйте, Лізо! Радий тебе бачити. Присідай, – ввічливо сказав Грицько.

⁃ Спасибі. Гриш, скажи одразу, мені слід піти?

⁃ Ні звичайно! Ти думаєш, що через наш минулий роман я відмовлю тобі в роботі? -Їм принесли каву.

– Звичайно, не відмовлю, більше того, наполягаю залишитися. Ти добрий фахівець, хоча поки що без досвіду.

⁃ Спасибі. ⁃

Давай документи, оформлятимемо!

⁃ Угу. Збентежена вона вийшла з kлініки. Весь цей день вона сама не була своя. Як на бабуся, що приїхала, все це помітила. Намагалася її заспокоїти, напоївши ромашковим чаєм. Несподівано у двері зателефонували. Відчинила бабуся. У дверях стояв Грицько з величезним букетом квітів та тортом.

⁃ Ліз, чому? Чому.