Дочка твоя тебе в слyги кличе, не переїжджай до неї, весь час твердила мені сусідка. Я не послухала, пішла і ось що сталося у результаті.
Саша, єдина дочка в одиниці матері, поїхала до далеких родичів. Жила в них і вчилася. Закінчила навчання і влаштувалася працювати на добрій посаді. Вийшла вдало заміж і прощай бід не життя.
Її мати, світлошкіра блондинка Таня, зійшлася з роботящим чоловіком. Вона теж працювала, нормально жили, їм вистачало. У Сашка наро дився син. Вони часто приїжджали із сім’єю до матері на різних іномарках.
Мати Сашка має сусідку, Віра. Вона знала все і про всіх. Що передбачала, справджувалося, скільки не вір.
Сашко куnила новий великий будинок із будиночком для прислуги. Вона покликала матір із чоловіком жити з ними. Таня продала будинок, який залишився від свекрухи, а квартира поки що не nродається.
— Говорю я тобі, не nродавай квартири. Дочка твоя тебе в слуги кличе. Ти по дому господарюватимеш, і онука по уроках проводити, а чоловік твій-газон стригти, та машини мити. А раптом не зживете? «Хоч куди повертатиметься», — казала сусідка Віра.
Таня махнула рукою та пішла. За кілька днів вони поїхали жити до дочки. Минуло трохи часу, вони повернулися, підчепивши ту саму хворобу, і потрапили до ліkарні.
Незабаром сусідці Вірі вдалося дізнатися, чому вони так швидко повернулися.
— Кажу я вам, у них будинок великий, а батьків у будинку прислуги прибудували.
А їли як у багатих прийнято: броколі та морську капусту, навіть олія не якщо. Поговорити теж нема з ким, все у своїх кімнатах.
Чому Тані понесло туди, не зрозумію. У дітей свої улюблені люди з’являються, свої діти, а батьки вже просто мама та тато.
Краще далеко жити від дітей, щоб ріднішим бути, — Віра вже насолодилася своєю правотою, але шкода їй стало Таню, — Нехай їхнє життя буде зі щасливим кінцем.
Нехай і донька буде щасливою, хоч і не поруч. «Важко зізнаватись, що якійсь сусідці «Вірі» треба прислухатися» — зізналася Таня сама собі.
КІНЕЦЬ.