Після закінчення навчання Віктор переїхав до невеликого містечка і почав працювати вчителем під керівництвом свого дядька Валерія, директора місцевої школи.

Занурений у роботу та самообмеження, Віктор рідко спілкувався з кимось. Ця ізоляція почалася ще в школі, після принизливої відмови від дівчинки, яка йому сподобалася. Згодом вона стала матір’ю-одиначкою, а Віктор поринув у свій світ.

Через роки Віктор потоваришував із молодим учителем Валерієм, який працював у школі. Одного дня Валерій запросив Віктора на 25-річчя своєї дружини.

Віктор довго роздумував, чи не відмовлятися йому, але зрештою пішов. По дорозі він зустрів жінку похилого віку, яка сказала йому, що незабаром він знайде любов на все життя – якийсь «подарунок долі».

Прийшовши до квартири Валерія, Віктор був прийнятий милою рум’яною дівчиною. Виявилося, що то Марійка, молодша сестра Валерія.

На вечірці Віктора та Марійку офіційно представили один одному, і між ними одразу виник зв’язок. Протягом усього вечора Віктор відчував, що його все більше тягне до Марійки, і це здавалося йому взаємним.

Набравшись сміливості, він запросив її на танець; їхня симпатія виявилася незаперечною. З цього моменту Марійка та Віктор стали нерозлучними, а їхня первісна симпатія переросла в сильне кохання.

Пророцтво старої збулося: доля подарувала Віктору Марійку, його майбутню дружину, і цим відновила частину його душі, яка так довго була поранена.

КІНЕЦЬ.