Свекруха тиждень не може заспокоїтись через те, що я не приїхала до неї на день народження. Вона не вважає, що собака, яка невиліковно хвора, гідний привід, щоб залишитися вдома поряд з нею.

Потрібно було, мабуть, усе кинути, начепити на лице посмішку та їхати догоджати мамі чоловіка. Та ще й намагатися своїми заплаканими очима та сумним виглядом їй настрій не зіпсувати.

Ми з чоловіком живемо окремо від свекрухи та спілкуюся з нею рідко. Напевно тому наш шлюб ще й не розвалився. Терпіти мені цю жінку дуже складно, тому що вона з тієї категорії людей, які знають усе найкраще, їхнє слово закон. А ще я маю їй у ноги кланятися, що вона мені свого золотого синочка віддала.

Те, що чоловік у мене золотий, я навіть не сперечаюся. Але свекруха мені його не віддавала, він самостійний хлопчик, який вирішив і пішов з-під маминої спідниці. А його мама з усіх сил намагалася цього не допустити. Коли ж зрозуміла, що цей бій вона програла, то почала поводилася так, ніби наш шлюб став можливим лише з її високого благовоління.

Її дні народження, яких я застала шість штук, це окремий кошмар. Все в цей день має крутитись виключно заради неї. Збирається вся рідня, свекруха сидить ошатна на чолі столу і слухає поздоровлення та комплементи собі улюбленій. Але гуляння ще можна було б пережити, проте підготовка до свята починається за тиждень.

Спочатку вона тягає сина і часом мене по всіх великих магазинах, потім ми тягнемо на собі баули з продуктами. Потім мені доведеться витримати кулінарний шквал рецептів, які свекруха хоче бачити на столі, бо я маю допомогти готувати. Допомогти – це означає зробити все, а свекруха даватиме розумні поради, лізтиме під руку, а потім гарно викладе страви.

У сам день народження слід приїхати до неї з ранку, і поки мама чоловіка чепуриться, прибрати у квартирі, доробити всі страви, накрити стіл, сидіти веселою та щасливою на святі, прислужуючи за столом, а потім помити посуд за всім табором гостей. При цьому варто враховувати, що в очах свекрухи я завжди все робила не так. Чи треба говорити, що дні народження свекрухи я терпіти не можу?

Вже два роки, як мені вдалося позбавитися необхідності мотатися за продуктами й займатися готуванням. Молодший брат чоловіка також одружився і його дружина працює кухарем, тому з мене зняли частину обов’язків, чому я була вкрай рада. Однак це не скасовувало обов’язки приїжджати на свято свекрухи, наводити лад до та після гостей.

Цього року я не поїхала на день народження свекрухи, бо залишилася вдома з нашим собакою що помирає. У неї виявили невиліковну хворобу, але пізно було щось робити. Лікар сказав, що залишилися лічені дні. За пару днів до нещасливого дня народження собака почав сильно здавати.

Я майже не відходила від улюбленця, бачила, як йому боляче, як страшно, намагалася бути поряд, якось полегшити страждання. Я майже не спала, намагаючись втішати, гладити, зігрівати. Пес був такий довірливо безпорадний, що серце стискалося. Ми ж його з притулку брали ще цуценям, а тут таке. Це було жахливо, досі плачу, коли згадую.

Усі, хто був у схожій ситуації, розуміють, у якому я був стані. Мені було ні до чого. Чоловік теж сильно переживав, але тримався набагато краще за мене. Вирішили, що на свято мами він поїде один. Я вранці зателефонувала, привітала, але на свято вирішила не їхати. Так і вчинила. Собаки не стало, поки чоловік був в гостях у мами, я була з нашим коханим Річі до кінця.

Я навіть не зателефонувала йому, коли все сталося. Чоловік дізнався про те, що сталося, тільки коли повернувся додому. Мій стан навіть описувати не берусь. То був кошмар. Наступний день минув, як у тумані, а через день подзвонила свекруха.

– Я все чекаю, коли в невістки совість прокинеться і вона зателефонує вибачитись, але не дочекаюся, мабуть. На день народження не прийшла, проігнорувала! Це що таке? – накинулася на мене мама чоловіка.
– У нас собака помер, – абияк я змогла видавити з себе ці слова, і сльози знову покотилися по щоках.

– Подумаєш, однією більше, однією меншою, вона навіть не породиста була. Через якусь шавку не приїхала на день народження, це просто неповага! – продовжувала насідати свекруху, а я кинула трубку, щоб не наговорити зайвого.

Потім свекруха намагалася скаржитися на мою поведінку чоловікові, але він різко присік її. Тиждень вона пише мені гнівні смски, що через якусь шавку я сама неповагу проявила, і з сином її посварила.

Бачити більше цю жінку не хочу. Я не вимагала якогось співчуття з її боку, але ж можна було просто промовчати.

У мого чоловіка є коханка. Зустрічається з ним давно. Я не проти їхніх стосунків. Робити капості і мстити коханці у мене навіть і думок не було. Для мене дуже неприємно,

Коли я закінчила школу і подалася до університету, навіть уявити не могла що мене чекає попереду. Але насправді самим найстрашнішим виявилося не навчання, не життя окремо від батьків, навіть не

Тільки не пишіть, що я сама в усьому винна, і без того нудно. Пишу тут, щоб отримати якісь поради, дізнатися думки. У мене є своя квартира, частина грошей вклали батьки,