Син у мене відносно нещодавно одружився. Я була проти шлюбу – що він до одруження був не готовий, що його дівчина. Їм тоді було по дев’ятнадцять років, про навчання, роботу, кар’єру, подорожі та вечірки думати треба, а не про весілля. Але ж вони вже розумні, дорослі чого їм слухати батьків. Ось вже третій рік гастролює цей бродячий цирк від мене до сватів та назад. Ужитися не можуть ні з ким, винаймати квартиру нема на що, про кредит мовчу.

Характер у сина завжди був впертий. Якщо щось він собі в голову вбив, то поки не зробить не заспокоїться. Тому коли він заявив, що одружується, я лише зітхнула. Рано дуже рано. Ну яке одруження, ні він, ні його обраниця в житті ще нічого не бачили. Навіть спробувала йому пояснити, що сім’я – це відповідальність, великі витрати та взагалі серйозний крок.

Мені було сказано, що він вже не маленький, все чудово розуміє. Вже влаштувався підробляти після навчання, щоб можна було винаймати квартиру з дружиною. Вона, до речі, теж студентка, але теж збиралася працювати, щоправда, вже після весілля.

Вмовляла я його, але він уперся, як баран, і я вирішила, що не хочу псувати з сином стосунки остаточно. Якщо хоче, нехай робить. Я виконала свою місію, попередивши про можливі проблеми. Мені відповіли, щоб я не лізла, я й не лізла.

Свати, мама нареченої, теж перебувала в культурному шоку від рішення доньки, але теж нічого не змогла вдіяти. Її вмовляння та доводи донечці були нецікаві та нудні.

Все-таки молодята зіграли весілля. Слава богу, жодних мільйонних витрат у них не було на це весілля, тож посиділи дуже бюджетно – спочатку РАГС, потім сходили вузьким сімейним колом до ресторану, а з друзями вони вже без нас відзначали.

Жити спочатку діти пішли на орендовану квартиру. Син працювати став, невістка начебто теж кудись влаштувалася. До першої сесії начебто нормально жили, а потім з’ясувалося, що вони назбирали хвостів, тож часу на роботу вже не було, треба було терміново все здавати, закривати, щоби не відрахували.

Грошей на оренду не було, тоді син зателефонував мені та попросив їм дати притулок на пару місяців, поки вони не розберуться з навчанням і не зможуть знову нормально працювати. Я чогось подібного очікувала, тож вже заздалегідь звільнила для молоді окрему кімнату.

Переїхали вони до мене, доки здавали сесію, я їх не чіпала. Хоча посуд хоч би за собою могли б і мити. Гаразд, думаю, діти вчаться, не смикатиму їх. Сама все робила, хоча приходити з роботи й бачити постійний бардак мене теж не тішило. Думала, що кілька місяців я вже якось потерплю.

Але діти здали сесію, а з’їжджати так і не збиралися. Та й у домашнє господарство теж якось включатися не стали. Я сама почала робити зауваження, просити їх хоча б за собою прибирати. Та й грошей непогано було б якось віддавати, хоч би на продукти. Все-таки їли вони з апетитом.

Син місяць обіцяв влаштуватися на роботу, але все йому щось заважало. Мене це все дратувало. А кому сподобається – син кричав, що він дорослий, одружився, а потім прийшов із дружиною на шию до мами. Ні він, ні молода дружина не працюють, після навчання ходять на якісь гулянки, приходять пізно, грюкають дверима, під’їдають все з холодильника і не роблять по дому нічого.

Мене така поведінка дістала, я вирішила з молоддю поговорити. Розмови не вийшло, мені сказали, що я нічого не розумію і просто чіпляюся, а якщо мене так напружує їхня присутність, то вони підуть. І пішли, щоправда, не дуже далеко – до свахи.

– Що ж ти дітей вигнала? Молоді ж ще, треба було якось м’якше, – з докором дзвонила вона мені.
Я пояснила, що нікого не виганяла, а няньчитися з двома дітьми не збираюся, вони самі вже дорослі та мають щось розуміти. Сказала, що незабаром вона сама відчує на собі всю красу проживання з ними.

Сталося все так, як я й передбачала. Щоправда, біля свахи вони протрималися довше, син таки влаштувався працювати й почав хоч якісь гроші віддавати за їхнє там проживання. Хоч не повністю на шию свахи видерлися. Але потім була чергова сесія, діти знову повністю перейшли на забезпечення мами невістки.

Сваха теж зовсім довго терпіти це не стала, почала чогось від них вимагати, а молоді вже за відпрацьованою схемою зібрали дрібнички та пішли до мене. Я на той момент вже охолола.

Велике переселення народів у нас вже триває третій рік. Дякувати Богові, що діти довчилися, тепер можуть знайти нормальну роботу і зажити вже своїм життям. Але робити вони цього не поспішають. Ну а ми зі свахою не вічні, щоб постійно по черзі тягнути за собою цей візок.

Зібралися всією родиною, посадили перед собою дітей та сказали, що ми свою місію виконали – дітей вивчили. Тепер вони повинні якось самі плисти в цьому житті й чогось досягати. На пошук роботи їм дається місяць, потім чекаємо до першої зарплати та виселяємо їх на вільні простори, ні я, ні сваха більше їх до себе не приймемо. А якщо за місяць роботу не знайдуть, то просто можуть вирушати куди очі дивляться, дармоїдів годувати не станемо.

А то влаштували тут гастролі бродячого цирку – в однієї поживуть, потім в інший. Вони вже не перший рік одружені, а всі по мамках бігають. Досить. Навчання скінчилося, почалося доросле життя, ми й так дуже довго їх тягнули. Сваха зі мною згодна, їй ці бігунки теж вже набридли.

Діти пожухли, пообіцяли, що вкладуться у відведений ним час. Подивимося, як це вийде.

Декілька разів на рік ми забираємо до себе то моїх, то чоловікових батьків. Вони в селі живуть, а в мас все таки місто. Перш за все важливо побути разом, дати

Мене звуть Олена, мені 22 і в мене до цих пір немає хлопця. Не те, щоб я сильно засмутилася з цього приводу, але … Є тут пара не найвеселіших (для

Зустрічалися з хлопцем три роки вирішили одружитися, кохав мене дуже. Зараз як 5 років разом очікуємо дитину, він був такий щасливий, і раптом в один вечір пішов з дому на