Мама мені тут дзвонила з претензіями. Виявилося, що я мала сестру з її сімейством не тільки в себе розмістити та вигулювати, але ще й розважати за власні кошти. А як інакше – вони ж із дітками в гості приїхали. Але я їх у гості не кликала, вони самі напросились.

Я одразу після школи поїхала вчитися до Києва, а потім так у столиці й лишилася. Знайшла роботу, підлаштувалась до в життя в мегаполісі. Два роки тому змогла взяти в кредит невелику однокімнатну квартиру на околиці.
Сестра ж залишилася у нашому рідному місті. Теж здобула вищу освіту, але жодного дня поки не працювала, все в декретах.

Вона хоч і молодша за мене на три роки, п’ять років тому вийшла заміж. Нині у них із чоловіком двоє дітей – старшому п’ять років, а молодшому два роки. Обидва хлопчики.

Поки я не влізла в кредит, мама часто мене просила допомагати сім’ї сестри матеріально. У Києві ж усі отримують мільйони. А я на той момент жила в орендованій кімнаті та працювала як проклята, щоб назбирати на початковий внесок. Спонсорування сім’ї молодшої сестри до мого бюджету не входило.

– Ось і здався тобі цей Київ! Живеш чортзна-де, весь час, як не спитай, працюєш, а допомогти сестрі грошей немає! Або ти брешеш і просто не хочеш допомагати, – говорила мама при кожному телефонному дзвінку.

Інформацію про те, що я збираю на кредит, вона регулярно пропускала повз вуха. А що мені ще залишалося робити, якщо квартиру, яка мамі дісталася від бабусі, мама записала на сестру – у неї ж дитина та сім’я, а я там десь…

– Ну і продали б ми квартиру, віддали тобі половину грошей, то за вашими столичними мірками це крапля в морі. І ти квартиру не купила б, і сестра без житла залишилася. А так хоч вона з квартирою. Тобі що, ні кошеня, ні дитини, – пояснила свою позицію мама.

Я тоді на неї образилася. Нехай із продажу квартири й не вийшла б величезна сума, але мені стало б трохи легше. Але що зроблено, те зроблено.
Ось я вже киянка зі своєю квартирою, за яку мені ще доведеться довго платити. Але тут хоч за своє платиш, а не за орендовану.

Працювати доводиться багато, більша частина зарплати йде на платежі, тому я живу в режимі економії, зайвого собі дозволити не можу. Навіть у відпустку намагаюся не йти, щоб більше заробити. Загалом, кручусь, як можу. Батьків вистачає лише на допомогу молодшій дочці, але до цього я вже звикла.

Нещодавно мені дзвонила сестра. Розмова йшла навколо того, що в декреті вона засиділася, нічого, крім горщиків, не бачить, а так би хотілося погуляти та відпочити. Так нехитро вона напрошувалася в гості. Мовляв, попереду довгі вихідні якраз і чоловік вільний було б чудово відвідати столицю.

Я одразу сказала, що у мене вихідних немає, тому вигулювати їх з екскурсіями я не зможу. До того ж квартира у мене маленька, тож їм доведеться спати на підлозі. Але сестру це не збентежило, вона сказала, що по місту вони й без мене чудово погуляють, а спати їм все одно де.

Зітхнула я, але погодилася – приїжджайте. Сестра зраділа і сказала, що передзвонить, коли вони візьмуть квитки. Час приїзду вони обрали не найвдаліший, довелося відпрошуватися з роботи, щоб їх зустріти.

А приїхала сестра з чоловіком та старшим сином. Вона не сказала що приїде з дитиною, але що вже можна було зробити. Гаразд, хоч молодшого з бабусею залишили. Я привезла їх до квартири, а сама втекла на роботу. Увечері приїхала і почала облаштовувати гостей.

Тут виявилося, що сестра із сином спати на підлозі не може, бо по підлозі тягне, вони можуть захворіти. Я була така замучена, що сил сперечатися не було, поступилася їм диваном, а сама лягла на підлозі. На ранок тихесенько зібралася і втекла на роботу.

Сестра весь день бомбардувала мене дзвінками та повідомленнями на тему, куди їм сходити, на чому доїхати, де дешевше поїсти. Таке відчуття, що про існування інтернету ні вона, ні її чоловік не знали. А я й так була не в дусі, бо з моєю спиною сон на підлозі дався мені тяжко. Гаркнула, щоб самі розбиралися.

Увечері я ледве притягла ноги додому, а виявилося, що вся родина сидить і чекає на мене, щоб я приготувала вечерю.
– Ну ми ж у гостях, от я й не почала господарювати. А їсти скоро будемо? – Без тіні збентеження запитала мене сестра.

Дуже хотілося прямо в той момент і виставити їх за двері, і якби з ними не було малого, то я так і зробила б. Гаразд, вони б мені нічого не приготували, але самі поїсти могли.

Чотири дні, які у мене гостювала рідня, я ледве пережила. Спина відвалювалася, після роботи доводилося готувати, а протягом дня мій телефон майже розривався від постійних дзвінків та смсок сестри. Те, що вдома творився бардак, я мовчу. Провівши їх на вокзал, я змогла видихнути, але виявилося, що рано розслабилася.

Через день мені зателефонувала з претензіями мама. Мені було пред’явлено, що через мене сестра з чоловіком сильно витратилися, а в них діти.
– Постелила на підлозі, нікуди не зводила, їм доводилося їздити самим. А скільки грошей вони витратили – це жах якийсь! Ти ж знаєш, яка у них складна ситуація, могла б допомогти сестрі!

Я пояснила мамі, що на підлозі все одно спала я, а в гості взагалі нікого не кликала. Тим більше сестра в курсі була, що вигулювати їх у мене часу не буде, я працюю. На що вони там витрачали гроші, я також не знаю. Продукти купувала я власним коштом, а з сестри взагалі ні копійки, ні за що не взяла.

– Все одно ти погано вчинила. Могла б взяти вихідні, провести екскурсію, зводити їх кудись, щоб вони відпочили. А ти навіть племіннику нічого не подарувала!
– Зводити, мабуть, власним коштом потрібно було? – уточнила я. – І про те, що племінник узагалі приїде, я дізналася вже на вокзалі.

– А як же! Вони ж не мільйонери! Сама знаєш, як їм тяжко живеться.
– Кому тяжко живеться, той по гостях не катається, а працює, щоб жити легше.
Мама сказала, що велике місто мене зіпсувало, я стала жорстокою та грубою. Коротше, я ще й винна у всьому виявилася. Сестра напросилась у гості, разом із чоловіком просадила якусь суму, а погана тут я.

Бажання спілкуватися з ріднею та ще хоч раз приймати когось у гості відпало намертво.

Сиджу в декреті з донькою вже рік і 8 міс. Працювала в туристичному агентстві. Директор-дівчина трохи старша за мене. У неї колом бізнес і інші справи, подорожі. Йдучи в декрет,

Є ж нелюди, готові грати з почуттями інших і брехати, брехати і ще раз брехати! .. Моя історія почалася в кінці серпня, коли в парку зі мною познайомився чоловік. Я

Я вийшла заміж, коли мені було лише 20 років. Жодного разу не сумнівалася в тому, що вчинила правильно, бо любила Діму по-справжньому. Він відповідав мені взаємністю і був готовий на