Мене звуть Ганна, мені 46 років. У мене двоє майже дорослих синів і я вже вдруге у розлученні.

Про друге розлучення я анітрохи не шкодую, але я дуже шкодую про другий шлюб і дуже й дуже шкодую про те, що колись зрадила своєму першому чоловікові і пішла від нього до коханця, за якого і вийшла згодом заміж.

Вперше я вийшла заміж у 19 років. Чоловік був на два роки старший за мене і побралися ми вдвох з великого кохання. Той шлюб був посланий мені справді Богом.

Перший чоловік просто приголомшливий і найкращий чоловік, чоловік про якого мріє, напевно, будь-яка нормальна жінка. І свій перший шлюб я зруйнувала сама.

На той момент ми були в шлюбі вже 10 років і, як і у всіх, побут приглушив почуття і віддалилися одне від одного. Потім відбулася моя найбільша помилка в цьому житті, помилка за яку я досі себе звинувачую і ненавиджу.

На роботі до мене почав залицятися новий співробітник, і я повелася на ці залицяння. Я місяць зраджувала і брехала чоловікові в очі, а потім і зовсім пішла до коханця, виваливши на чоловіка правду і кинувши його одного з усім болем, що йому завдала.

З першим чоловіком ми розлучилися тихо та мирно, навіть тоді я не почула від нього жодного поганого слова. Практично відразу ж я побачила справжнє обличчя мого нового чоловіка і зрозуміла, що наробила, але гордість не дозволяла визнати свої помилки та гріхи.

Новий чоловік виявився звичайним пустословом, у якого між гарними словами та реальними вчинками була просто гігантська прірва, до всього ще він був бабієм.

Дійшло до того, що я вже хотіла від нього бігти і подавати на розлучення, але тут сама доля сказала: «Дорогенька, ти сама цього хотіла, то ось тобі ложка, їси» — я дізналася, що чекаю дитину (з першим чоловіком нам не дав бог дітей, зате ось із другим «чоловіком» дав).

Свекруха вмовила мене не розлучатися і залишити дитину, переконуючи, що чоловік зміниться і все налагодиться, адже правда спочатку так і було. У нас з’явився син, і життя змінилося. Я навіть подумала, що чоловік справді взявся за розум.

Через три роки я знову дізнаюся, що чекаю дитину. Цього разу ця дитина була тільки на радість, адже і чоловік поряд був, допомагав і любив начебто, але ні.

Казки надовго не вистачило. Коли старшому синові було 5 років, а молодшому два роки, чоловік взявся за старі гріхи з новою силою. Він на той час отримав підвищення на роботі і, мабуть, успіх закрутив йому голову.

От і пішли спочатку (як це зараз називається) корпоративи, а потім і з’явилася коханка, молода, молодша за мене, а за нею ще кілька інших. Спочатку у мене був сильний шок, а потім просто образа та байдужість до чоловіка. Цього разу з’ясовувати стосунки я не стала, просто пішла з головою у дітей та у свою роботу.

Так ми й жили. Діти зростали, чоловік жив своїм життям, практично ігноруючи сім’ю, лише зрідка кидаючи нам гроші, а я жила лише роботою та дітьми намагаючись не думати більше ні про що. Якось я поїхала до старої подруги, а ця подруга живе в районі, але через кілька будинків від того будинку, де ми жили з першим чоловіком.

Діти тоді були у батьків чоловіка, а сам чоловік у черговому відрядженні розважався. І ось вже по дорозі назад від подруги я прийшла в той двір, де колись жила з колишнім своїм чоловіком.

На душі і серці стало нестерпно боляче. Я сиділа на лавці перед під’їздом і дивилася на вікна квартири, де колись жила з першим чоловіком.

Сльози лилися рікою. Я згадала все і зрозуміла, що я зруйнувала та втратила. Так як любив мене перший чоловік, то не любив мене більше ніхто.

Колишній чоловік був для мене найдорожчою і найкрупнішою людиною, а я його зрадила і покинула. Я зрозуміла, яким чудовиськом була, і що я наробила, зрозуміла, що та родина, яка є в мене зараз, на таку й заслуговую.

І ось мені 43 роки. Я розведена. Більше не захотіла цього, сил і терпіння більше немає. Я розлучилася з чоловіком і живу сама.

Діти пішли в батька, той же характер, той самий характер. І старший, і молодший живуть у квартирі батька. Адже одному і другому зручно, бо поруч школа, друзі та їхнє життя.

У своїй сім’ї я завжди була річчю, меблями. До мене та моїх старань та любові ставилися як до належного і ніколи не цінували та не шкодували.

Але я все розумію, я все це заслужила, адже сама така сама. Зовсім недавно я їздила до тієї ж старої подруги, ми спілкувалися, ділилися всім, і вона мені показала сторінку мого першого чоловіка в одній із соц. мереж.

Він давно одружений, щасливий та коханий. Я рада, що у мого першого чоловіка життя склалося і вдалося, адже він цього гідний, він на це заслужив. Що стосується мене, то я просто повільно божеволію від болю і самотності.

Я страшенно шкодую про все. Все моє життя одна велика суцільна помилка. Не правильно говорити матері погано про своїх дітей, але я скажу, я шкодую, що ці діти з’явилися, я шкодую, що прожила всі ці роки з другим чоловіком, я шкодую, що пішла до нього тоді і зрадила першому чоловікові і покинула його.

Боже, як я шкодую. Мої діти, як і їхній батько, розпещені егоїсти. Їхній батько ще гірший, а я така сама, адже сама все це зробила, і, отже, заслуговую на все це.

Як би я хотіла повернутися назад і виправити всі помилки, як би хотів повернути свого першого чоловіка, але цього зробити не можна. Я можу лише дивитися на все, що сама наробила, і тихо ненавидіти себе за все. Мій перший чоловік давно мене забув, а я все ще плачу ночами і повторюю ті самі слова для нього: «Пробач мені за все, я тебе люблю».

КІНЕЦЬ.