Довелося внести номер свекрухи до чорного списку, щоб вона перестала мені дзвонити й сипати прокльонами. Що б вона там собі не думала, але я твердо впевнена, що її син не хоче тепер з нею спілкуватися, і крім неї у цьому не винен ніхто.

У сім’ї чоловіка всім завжди заправляла свекруха. Чоловік у неї підкаблучник зі стажем, через спідницю дружини його не видно і не чути. А ось її син, котрий два роки тому став моїм чоловіком, завжди прагнув вибратися з-під опіки авторитарної мами.

Зайвих приводів конфлікту він намагався не створювати, але свої інтереси відстоював жорстко. Поки ми з ним не вирішили одружитися, кожен із нас жив у своїх батьків. Після пропозиції руки та серця було вирішено з’їхатися та винаймати квартиру.

Для мене це стало першим бойовим зіткненням зі свекрухою. Вона щодня дзвонила синові, вимагала від нього повного звіту і не припиняла вмовляти повернутися додому. А це він їй ще не розповів, що збирався одружитися. Я спочатку здивувалася, що його мати не знає, а потім зрозуміла, чому він вирішив не говорити.

Коли заяву до РАГСу було подано, ми вирішили, що час і з батьками познайомитися. Мені з його батьками, він з моїми був давно знайомий, ще коли зустрічатися починали.

Ну і звичайно ж я свекрусі не сподобалася, хоча й поводитися намагалася скромно, і виглядала пристойно. Але з її викривлених губ і загальної зневажливої гримаси було чітко видно, що я їй не до душі. Того вечора для повного допиту не вистачало тютюнового диму, що висів під стелею, і лампи, що світить мені в обличчя.

Потім почалися нескінченні приходи до нас у квартиру, постійні дзвінки з ранку у вихідні – загалом, усе за класикою. Мене це все нервувало, але вигляд я намагалася не подавати. Чоловік і так усіма силами намагався обмежити її присутність у нашому житті. Виходило в нього непогано, але хотілося більшого.

Коли я дізналася що стану мамою, раділи всі, свекруха начебто теж привітала, але зробила це дуже стримано, наче з під палиці. Але її ставлення до цього питання цікавило мене в останню чергу.

Процес виношування дитини протікала зі змінним успіхом. Були тижні, коли я почувала себе чудово, нічого не боліло, не нудило, а бувало, що й з ліжка не вдавалося встати – паморочилося в голові, каламутило, загострювалася реакція на запахи. У такі дні я могла тільки лежати пластом і молитися, щоб це закінчилося.

Чоловік поставився з розумінням, ніколи не висловлював невдоволення, що в нас вдома немає їжі чи посуд брудний. Він приходив після роботи, питав як моє самопочуття, а потім спокійно йшов мити посуд, готувати вечерю, завантажувати прання.

Свекруха постійно приходила і голосно обурювалася на кухні, що я зовсім ледача, а чоловік мені потурає. Мовляв, що це за дружина така, за якої чоловік сам собі вечерю має готувати, мити посуд і сорочки прати.
– Ти не розумієш, в якому положенні у мене дружина, їй погано. Буде вона ще в такому стані біля плити стрибати.

– Хитрощі це все. Вагітність – не хвороба. Я, коли тебе носила, і прибиралась, і готувала, ще й у свекрухи допомогти встигала, – гомоніла свекруха так, що не почути її в однокімнатній квартирі було неможливо. – Розпещена вона у тебе, мало не так – відразу лежати на м’якому ліжку. А ти їй ще потураєш, вона з тебе підкаблучника зробила!

– Зі своєю дружиною я розберуся сам, – твердо відповів чоловік, а голос з кожною такою розмовою ставав все холоднішим і холоднішим.
– Ось, що я й казала, вже матері хамити почав!

Я б і сама відповіла свекрусі з превеликим задоволенням, але сил лаятись у такі моменти у мене просто не було. Але й чоловік справлявся непогано.
Місяць тому у нас з’явився син. На виписку нікого не пустили за епідеміологічними обмеженнями, тому вирішили, що за тиждень влаштуємо оглядини вдома. Всіх сповістили про це, всі погодилися.

Але свекруха, зрозуміло, найрозумніша, приперлася до нас того ж дня. Чоловік далі порога її не пустив. Ми з сином після лікарні, хочеться тиші та спокою, та й не готова я була зараз до хвиль негативу, а свекруха без цього не може. Ось чоловік і пояснив мамі, що на неї не чекають, щоб приходила в призначений час.

– Не думала, що доживу до такого – рідний син на поріг не пустив. Гаразд, прийду на онука подивитися, коли невістка дозволить. Батько дитини права голосу не має, – промовила вона. Ну, не може людина не залишити останнє слово за собою.

Більше до призначеного дня вона не оголошувалась, навіть не дзвонила. На оглядини прийшла з ображеним виглядом, але на неї ніхто не звертав уваги, не заради неї тут зібралися. Свекруха теж підійшла до онука, довго в нього вдивлялася, а потім заявила, що на її сина взагалі не схожий. Потім глянула на мене, і додала, що і на мене щось не дуже скидається.

Поки я перетравлювала почуте, чоловік відвів свою маму на кухню. Мої батьки вдали, що нічого не сталося, а я не знала, як реагувати. Хотілося огріти свекрушку чимось важким після таких слів.

На кухні чоловік із мамою поговорив на підвищених тонах, потім провів її в коридор і на прощання сказав, що в цьому будинку на неї більше не чекають, а про онука вона може забути.

Тема поведінки його мами не підіймалась, всі дорослі люди й зрозуміли, що вона мала на увазі, говорячи про несхожість сина на батьків. З’ясувалося, що вона чоловікові давно вже мозок мила на тему моєї невірності.
Терпіння чоловіка до кінця підходило давно, але своїм висловом про немовля вона переповнила чашу. Чоловік тепер її бачити не хоче, тим більше.

Вона намагалася мені дзвонити з претензіями, що я відібрала у неї сина, народила невідомо від кого, і взагалі зруйнувала її сім’ю. Навіть прокльонами сипала, бажаючи такого, що волосся на голові дибки вставало. Довелося і мені відправити маму чоловіка до чорного списку, як це зробив він сам.
Я себе винною ні в чому не вважаю. Вона сама все зробила для того, щоб син не мав бажання з нею спілкуватися. Найближчим часом ми переїдемо, щоб вона навіть не знала, де ми живемо. І це, до речі, була не моя ідея, але я її підтримую. Якщо вона проклинати не соромиться, то хто знає, що їй ще в голову стукне.

Я в шлюбі 12 років, в якийсь момент торкнуло і почала спілкування з одруженим чоловіком з дитиною, просто листування, дружба, якісь інтереси, спочатку рідко, як нагадування, потім частіше. спочатку загальні

Мені 40 років, із чоловіком разом 17 років. Ми маємо тринадцятирічного сина. Життя наше не назвеш легким, але за всі ці роки я жодного разу не підозрювала його в зраді,

За моїми багаторічними спостереженнями, люди чітко діляться на дві групи. Одні вірять в домовиків і розповідають про зустрічі з ними, інші категорично заперечують – все це нісенітниця на пісному маслі.