Марта Іванівна, досвідчена вчителька літератури з багаторічним стажем, щодня стикалася з різними ситуаціями у своєму класі, але цей день здавався їй якимось дивним. Коли останній дзвінок на урок уже пролунав, і вона увійшла до класу, її зустріла там несподівана тиша. Парти були порожні, дошка не була приготовлена для уроку, і, здавалося, ніхто не прийшов на урок.

Думка про те, що вона помилилася класом або навіть переплутала день, на мить майнула в голові, але була відразу відкинута. Вона збиралася повернутися в учительську, коли раптом двері класу повільно прочинилися. Першим увійшов Павло, потім Аліна, Діма, Яна… Усі учні входили один за одним, тримаючи в руках маленькі свічки, а в центрі Дар’я несла великий торт із написом: “З ювілеєм, Марто Іванівно!”

Дівчатка почали співати вітальну пісню, а хлопчики, влучивши момент, увімкнули радіо, і весь клас взявся за руки і почав співати хором. – Діти мої, як ви до такого додумалися? – прошепотіла Марта Іванівна, втираючи сльози. – Марта Іванівна, ви так багато зробили для нас! – сказала Аліна. – І ми захотіли зробити щось особливе для вас цього дня.

– Я навіть і не підозрювала, що ви пам’ятаєте про мій ювілей, – промовила вчителька. Павло підморгнув: – Ну, ми маємо своїх “агентів” в учительській! Весь клас засміявся. Цей день став одним із найяскравіших та зворушливих у педагогічній кар’єрі Марти Іванівни. На уроці літератури того дня не було аналізу віршів чи романів. Натомість були щирі слова вдячності, сміх та радість спілкування.

КІНЕЦЬ.