Віра любила свою похресницю Іринку. Все її дитинство вона з нею проняньчилася.

Своїх дітей у неї не було, Бог не дав… Може, тому все своє життя вона чужими дітьми й опікувалася.

Казали, що у Віри ніби, як дар був – зналася вона на травах і всім, а особливо діткам допомагала.

На Бога жінка не нарікала. Що було їй дано долею, те й брала.

Її ніколи не бачили злою, чи незадоволеною, завжди чуйна була і з хорошим настроєм.

…Двадцять вісім років тому, у віці двадцяти пʼяти років, Віра приїхала у село й оселилася у баби Зіни.

Чому вона з міста переїхала у село, ніхто не знав. Але плітки спочатку різні ходили.

Місцеві спочатку Віру не сприйняли всерйоз. Мовляв, якась дивна вона…

А от коли Віра допомогла сусідському хлопцю Олексію, який був дуже заслаб, то ставлення до неї змінилося.

Олексій з мамою жили поруч із бабою Зіною, де жила Віра, хрещена Ірини.

Майже два місяці Віра поралася з Олексієм і одужав таки хлопчик.

Як Віра сказала, коли мати Олексія Антоніна дякувала їй за сина – його завзятість і сильне бажання одужати, йому й допомогли більше, аніж вона.

Все село захоплювалося її вчинком. Допомогла та й грошей не брала ніяких.

Але Антоніна розрахувалася з нею продуктами – яйця домашні і молочко, через день під дверима залишала.

Хоч Віра й благала:

– Куди нам стільки!

Потім одна жінка звернулася до неї – дочка заслабла. Теж допомогла.

Потім друга-третя…

Так потихеньку і почала Віра допомагати людям, але переважно діткам.

Саме так вони й познайомилися з мамою Іринки, Тетяною, коли та прийшла до неї зі своєю племінницею Оленкою.

Старша сестра Тетяни Олеся попросила її поводити свою дочку до Віри, поки сама вона була на роботі.

Тетяні тоді було вже двадцять шість років і вона ніяк не могла завагітніти.

І ось коли Таня привела Оленку, то Віра раптом взяла її за руку і запропонувала:

– Якщо хочеш, допоможу тобі, тільки якщо робитимеш усе, як я скажу, тоді й народиш.

– Боже мій, вона ще й питає! – ахнула Таня. – Звісно, хочу. А як ти зрозуміла, то я не можу завагітніти?

– Від Господа… Слухай мене уважно. Якщо хочеш завагітніти, не будь з чоловіком у дні посту, у Великі свята, у середу та п’ятницю.

А будь в інші дні і бажано на спадний місяць. З’їздь у місто, у церкві візьми календар і по ньому орієнтуватимешся.

Там же в церкві, постав Богородиці свічку і попроси своїми словами:

– Як ти стала матір’ю, так і мені, з твого Великого благословення, дозволь нею стати. Завагітніти, виносити та народити здорову дитинку.

Все запам’ятала?

– Так. Я все зроблю, як ти радиш, бо чого я тільки не перепробувала, але ще ніхто такого не радив! І якщо мені судилося народити, я тебе хрещеною візьму. Підеш?

– Народиш – піду. Йди з Богом.

…Ось так у Ірини і з’явилася хрещена, коли вона ще у планах була.

Дівчинка народилася рівно через рік після тієї розмови. Тетяна та Ірина стали подругами.

Якось, на початку їхньої дружби, Тетяна намагалася долю Вірі влаштувати, познайомити її з двоюрідним братом, але та тільки посміялася:

– Ти чого така наївна? Хто зі мною жити буде, якщо я більше людям часу віддаю, аніж особистому життю? Та й не судилося мені дітей мати, мій шлях інший – допомагати чужим діткам…

А мені й Іринки вистачить. Дякую, що взяла мене в хрещені.

Хоча пам’ятаєш, дехто у селі казав, що ти чаклунку у хрещені береш.

– Та ну їх, недолугі! Яка чаклунка, ти нам Богом дана. Он скільком діткам допомогла, та й дорослим допомагаєш.

А для мене ти в першу чергу – мій порятунок і найкраща подруга.

Та ти більше за мене мати, для Іринки. Поки ми з Павлом на роботі, ти нас замінюєш, і я ніколи не переживала залишати її з тобою.

…Так і росла Ірина в любові двох матерів – рідної та хрещеної.

Вона часто спостерігала, як хрещена допомагає дітям і розпитувала її, як вона знає, що їх турбує, адже вони не можуть ще сказати.

А хрещена відповідала, що їй сам Господь підказує, що малюка турбує і як йому допомогти.

А ще вона могла сни розгадувати і зазирала у майбутнє.

Але про це мало хто знав.

Іринка зразу кинулася до неї з розпитуваннями, може вона їй скаже, чи варто їй з Віктором дружити?

Але хрещена сказала:

– Я маю це уві сні побачити. Так просто це не працює…

Це вже потім, коли Ірина стала дорослою, вона їй зізналася, що трохи таки бачить майбутнє, але не хоче людям нічого говорити, бо вони на це тільки й сподіватимуться.

А так кожен обирає свій шлях – помилиться, повернеться і наново почне.

Іринка дзвонила хрещеній і розпитувала, коли їй якісь незвичайні сни снилися. Але не більше того.

Та одне передбачення-попередження хрещена все ж одразу сказала Ірині….

Дівчина вже закінчувала інститут і готувалася до написання дипломної роботи.

…В той день Ірина ще солодко спала, як раптом на тумбочці задзвенів її телефон.

– Хто ж це так рано дзвонить, – спросоння пробурмотіла дівчина і глянула на екран.

Дзвонила хрещена.

– Здрастуйте, хрещена! – радісно защебетала дівчина. – Ой, а чого ви так рано дзвоните? Щось сталося.

– Привіт, Іринко, – сказала Віра. – Та ні все гаразд… Я тільки хотіла сказати тобі одну важливу річ. Сьогодні, коли йтимеш по місту, то дивися уважно. Як тільки побачиш на стіні або на тротуарі щось синє, одразу зупинись! Все зрозуміла?

Ірина застигла, не розуміючи, що відбувається.

– Я тебе дуже прошу, будь сьогодні уважною, а я рідко про щось прошу! І нічого не питай…

– Ну, добре, хрещена, я все зрозуміла і запам’ятала, – сказала Ірина й задумливо поклала слухавку.

…Пів дня Ірина просиділа за компʼютером, шукала потрібний матеріал для дипломної роботи.

А потім їй зателефонував викладач і сказав терміново підійти в інститут. Він знайшов якусь потрібну їй інформацію.

Ірина вийшла надвір пішла по тротуару на зупинку.

Вона проходила повз стару триповерхову будівлю, як раптом застигла від несподіванки.

Вона помітила краєм ока щось синє.

Ірина озирнулася – на стіні був великий плакат із дівчиною в синій сукні.

Ірина різко зупинилася і в цей час, буквально за три кроки перед нею, на тротуар, з гуркотом, щось посипалося з даху.

Дівчина зрозуміла, що вона була за крок від лиха і її врятувала хрещена.

Вона тут же ж подзвонила їй і подякувала:

– Хрещена, ти мене врятувала! Я твоя боржниця!

– Згодна, боржниця і знаєш, чим віддаватимеш борг? Своїми дзвінками. І зрідка відвідуй свою люблячу, другу маму.

– Та це хіба обов’язок, це задоволення, чути і бачити тебе та батьків! Я тебе люблю, хрещена! Незабаром чекайте у гості…

…У подальшому житті Ірина ніколи не забувала ні своїх близьких, ні хрещеної мами і часто їм дзвонила та приїжджала у гості.

Хрещена і нареченого Ірині передбачила. І саме з міста, і тільки тоді, коли Ірина піде на роботу.

Але що за робота і хто цей таємничий наречений, та так і не говорила…

Аж поки одного разу Ірина не подзвонила їй:

– Привіт, хрещена, – сказала дівчина. – Знаю, що ти не розкриваєш усіх подробиць, але скажи, будь ласка, у нас у відділі мені подобається один хлопець і він учора запросила мене піти з ним і суботу у кафе.

Ось як ти думаєш, хрещена, він мені підійде?

– Микола – твоя половинка, і ти будеш з ним щаслива! – була коротка відповідь Віри.

Ірина ахнула від несподіванки – як хрещена дізналася імʼя хлопця?! Вона їй точно не казала!

…А через рік було гучне весілля Ірини й Миколи.

Ось так, мудро спрямовуючи, хрещена вела по життю свою улюблену хрещеницю…

КІНЕЦЬ.