Син одружився з хитрою дівчиною, яка їм крутить, як хоче. Тепер проти мене його налаштовує. Нібито я щастя сину не бажаю, тільки про себе думаю. Це виражається в тому, що я не хочу обмінюватися з ними житлом.

Дитина в мене одна, чоловік помер кілька років тому. Вирощували його в повній щасливий родині, освіту дали, до шлюбу жив зі мною та батьком. Він ще під час навчання в університеті влаштувався працювати, а як диплом отримав, його підвищили. Зараз він у тій фірмі вже вісім років працює, у начальства на доброму рахунку.

Сином я заслужено пишаюся, хлопець він у мене видний, робить кар’єру. Голова на плечах є, руки теж ростуть, звідки треба. А що квартири ми йому не купили, то і ми з чоловіком не багаті. Собі житло купили вже у сорок років, а до того жили на орендованій квартирі. На купівлю ще однієї квартири ні сил, ні здоров’я вже не вистачило. Та й син здатний сам заробити на своє житло. Ми ж із батьком змогли.

Коли у Влада з’явилася дівчина, я зраділа, давно вже пора вже родину будувати. Намагалася з невісткою подружитися, жодних зауважень та моралі не читала. Мені було байдуже хто вона, аби людина хороша і синові з нею добре було. На перший час мені Ольга подобалася, бо поводилася пристойно і скромно. Зубки вона почала показувати вже після весілля.

Молоді з’їздили у подорож на моря, відпочили, а після повернення Ольга звільнилася з роботи. Пояснювала, що начальство її там напружує дуже, шукатиме нове місце. Та так і не знайшла. Вже два роки вдома сидить та синові мозок клює.

Жити молоді стали у квартирі невістки. Квартирка маленька, малосімейка – кухні майже немає, санвузол маленький, коридорна система. Сусіди там бажають кращого, та й знаходиться далеко від усього, будинок майже на околиці. Але не треба платити за оренду, можна накопичувати гроші.

Син хоч і заробляє непогано, але з огляду на те, що Ольга не працює вже стільки часу, накопичень у них немає, все на життя йде. Невістка-то хоч і вдома сидить, але по салонах краси ходити не забуває, а коштує це все не три копійки. Свої походи невістка пояснює тим, що ходить по співбесідах, а там треба мати гарний вигляд.

Не знаю як можна два роки шукати роботу, але не знайти. Це треба постаратися. Мені здається, вона вигадує про співбесіди. Просто сидить на шиї чоловіка та й все.

На якомусь зі свят я запитала, чи не планують вони дітей заводити. Невістка все одно вдома сидить, а так хоч би користь була – дитину ростила б.
– А куди народжувати? Ви нашу квартирку бачили? Ми там із Владом удвох ледве розвертаємося, а ви ще про дитину говорите.

– Так можна було б на кредит відкладати потихеньку, – припустила я.
– З чого відкладати? На життя вистачає – і то гарно, – закотила очі Ольга.

От рвалося в мене з язика, що якби вона не ледарювала, то могли б уже за два роки й накопичити грошей. Якби я бачила, що вони квартиру брати збираються, я додала б, у мене дещо накопичено. Але зараз навіть пропонувати не буду, розтратять все моментом, у невістки до цього талант.

Нещодавно на чергових посиденьках знову розмова про дітей зайшла, її вже розпочала сама Ольга. Засмучувалася, що роки йдуть, зараз би вже не погано планувати дитину, але умови не дозволяють. Син сидить підтримує дружину.

– Мам, ми тут подумали… Ти одна у двокімнатній квартирі зараз, а ми в малосімейці тулимося. Зробімо обмін квартирами? Переоформляти нічого не будемо, а просто переїдемо. Так ми зможемо не мучитися з кредитом, а тобі дві кімнати все одно не потрібні, лише зайве прибирання.
Мене така пропозиція вразила, і явно не сам син до такого здогадався. Відповіла, що мені від їхньої квартири до роботи далеко, і сусіди там, не приведи Господь. До того ж до своєї квартири, заробленої кров’ю і потім, я звикла, там усе зроблено під мене.

– Та скільки вам ще працювати залишилося, кілька років всього. Зате у вас з’явиться онук чи внучка, – посміхалася мені невістка.

Але я відмовилася навідріз. Це їм добре – одна не працює, а другий на машині. Мені ж і в спеку, і в холоднечу, і в дощ пропонують ходити до зупинки. Та й взагалі мені не подобається ця ідея з обміном.

Син потім кілька разів приходив розмовляти на цю тему. І один приходив, і з Ольгою. Але мене це тільки більше обурювало. Ніколи син не мав звички намагатися в’їхати в рай на чужій спині, а тепер саме це він зробити й намагається з подачі своєї дружини.

– Ходімо звідси, я ж казала, що твоєї матері начхати, буде у тебе дитина чи ні. Вона заради твого щастя і пальцем поворушити не хоче, – в останній їхній візит висловилася Ольга, а син похмуро на мене зиркнув і пішов слідом за нею.

Потім я намагалася зателефонувати синові та ще раз пояснити свою позицію, але він трубку не бере, а сам не передзвонює. Налаштувала його дружина проти рідної матері. Щось мені здається, що недовго їхній шлюб триватиме, бо Ольга зараз із нього всі соки вип’є, а потім піде на наступну шию пересідати.

Мені дуже прикро, що син так повівся. Начебто розумний хлопець, а з дружиною ніби дурніє і не бачить очевидних речей.

Руслан і Катя познайомилися випадково. Дівчина сиділа на якомусь форумі і мала необережність написати коментар до одного з постів. Руслан відразу почав коментувати її висловлювання, так і познайомилися. Далі спілкування

Ця історія почалася ще до війни. В одному селі жила сім’я. У сім’ї було троє синів. Мати їх давно вже мріяла про дочку. Але лікар їй виніс вердикт – дітей

Три роки тому я розлучилася з чоловіком, з людиною, яку любила найбільше. На початку стосунків у нас все було чудово. Купили квартиру, машину, народилася донька, зробили ремонт… Кожні вихідні виїжджали