З чоловіком живемо рік, перед цим  зустрічалися 5 років. Іноді через дрібниці сваримося, загалом, як і всі пари. Рік тому з другом він почав відвідувати психологічні тренінги і почав змінюватися.

Були й позитивні зміни. Але іноді на рівному місці без причин і сварок у нього починається бзик, і йому щось не подобається. Не подобалося йому, коли сама заробляла, каже, що я перетворююся в чоловіка.

Я перестала працювати, він задоволений, гроші дає, подарунки дарує. На цьому я не скаржусь. Але іноді почуваюся залежною. Нещодавно він заявив, що я обмежую його свободу.

А вся річ у тому, що я якось попросила, щоб він додому із зустрічей із друзями приходив до 11 години вечора. Після заяви про обмеження його свободи, я переглянула свої погляди та спокійно почала його відпускати.

І він, не попереджаючи, почав повертатися, коли захоче, о першій годині-дві ночі. Друзі живуть поруч, і можна просто пройти пішли кілька хвилин, незважаючи на комендантську годину. Після цього живемо добре, без сварок, ось днями святкували річницю.

І раптом він мені заявляє (пише повідомлення) “хочу пожити окремо, мені мало свободи”. У мене шок! Почали сваритися.

У процесі сварки почула, що його напружує повертатися вночі, що іноді він хоче гуляти до ранку чи взагалі не приходити, хоче їхати з друзями на пару днів і щоб я при цьому спокійно реагувала та легко відпускала. Що йому набридає бачити мене кожного божого дня.

Я не розумію такої позиції. За собою доглядаю, домашні справи роблю, зайвий раз йому вдень не дзвоню, коли він на роботі, завжди його хвалю, за листуваннями не стежу, грошей його не рахую, гуляє допізна.

Як я його обмежую? Водночас час разом до ладу не проводимо. Каже, що любить мене, і до нього не маю претензій.

КІНЕЦЬ.