Коли мама зі сльозами зателефонувала мені та оголосила, що тато подає на розлучення, я не повірила. На вигляд вони завжди були міцною та дружною родиною. Тоді я сприйняла вчинок тата, як зраду. Але що далі, то краще я розумію, що спонукало батька на таку дію
Коли мама зі сльозами зателефонувала мені та оголосила, що тато подає на розлучення, я не повірила. На вигляд вони завжди були міцною та дружною родиною. Тоді я сприйняла вчинок тата, як зраду. Але що далі, то краще я розумію, що спонукало батька на таку дію.
Я росла в повній і, як мені здавалося, міцній родині. Мама не працювала, займаючись господарством та мною з братом, а тато приділяв багато часу роботі.
Так живе багато хто, тому для мене не було в цьому нічого дивного. Ми разом їздили у відпустки, проводили вихідні у бабусь, ходили у кіно. Сварок між батьками я не пам’ятаю, але зараз думаю, що вони були частенько, просто від нас, дітей це дуже вміло приховували.
Жодних скандалів, при нас батьки навіть голос один на одного не підіймати. А якщо тато був іноді похмуріший, ніж зазвичай, то я не пов’язувала це з проблемами в сім’ї. Звістка про розлучення батьків розлетілася, коли я вже три роки була одружена. Брат цього року закінчив своє училище і поїхав служити. Я ж одразу після маминого дзвінка кинулася до неї, щоб заспокоїти, підтримати та з’ясувати, що в них там сталося.
На заспокоєння довелося витратити кілька годин, перш ніж я змогла добитися від мами зв’язного оповідання, що сталося. З її слів виходило, що нічого не віщувало такого результату. Начебто батько в момент влаштував скандал, а потім зібрав речі, на порозі заявив, що подає на розлучення, після чого поїхав у невідомому напрямку.
Думки в голові були різні, я чомусь вирішила, що батько пішов до іншої жінки. Ну не могла ж людина просто так зруйнувати шлюб, який тривав вже двадцять п’ять років! Заспокоївши маму та уклавши її спати я стала дзвонити батькові.
– Дочка, я просто втомився. Твоя мама – дуже важка людина, мені з нею важко. Я дотерпів до того моменту, коли ви з братом встанете на ноги, а тепер я хочу пожити для себе, це все, що тато відповів мені на всі мої запитання. Таке виправдання не видалося мені переконливим. Двадцять п’ять років терпіти, а потім за мить все порвати – це якось надто фантастично звучить.
Вони навіть не сварилися, думала тоді я. Питання ще в тому, на що мама тепер житиме. До пенсії далеко, а вона ніколи на моїй пам’яті не працювала. Виходить, що батько кинув її напризволяще. Хто візьме на роботу жінку без досвіду, якій маже п’ятдесят років?
Батькові я тоді наговорила дуже багато різких слів, а він тільки сумно сказав, що сподівається, що я колись зможу його вчинок зрозуміти. І я зрозуміла, причому на це навіть не знадобилося дуже багато часу. Почалося все зі щоденних маминих дзвінків. Їй було сумно та самотньо, вона вимагала до себе уваги.
Я її з одного боку розуміла, важко ось так втратити опору під ногами. Думала, що через кілька місяців вона зможе прийняти ситуацію. Але ні через два, ні через три місяці нічого не змінилося. Мама дзвонила мені в обід і ввечері. В обід довго розмовляти не виходило, адже я на роботі, а ввечері доводилося якось розриватися між домашніми справами та маминими скаргами, які лилися безперервним потоком.
Весь вечір я проводила з телефоном біля вуха, на чоловіка часу майже не залишалося. Кожен день. Були з її боку і претензії щодо забезпечення. Ми з братом вирішили скидатися, щоб мама могла нормально жити. Але багато грошей у нас не виходило – брат тільки вийшов на службу, та й у мене хоч зарплата нормальна, але й про свою сім’ю забувати мені не варто.
Шляхетний жест зробив батько – він залишив за мамою квартиру, яка взагалі за документами його, і погодився оплачувати повністю комуналку. Від мене були потрібні лише показники лічильників, бо між собою батьки взагалі не контактували. На місяць виходило, що ми з братом виділяли приблизно по п’ять тисяч кожен на маму. Тобто на життя, при обліку вже сплаченої комуналки, вона мала близько десяти тисяч гривень.
У нашому місті на ці гроші можна жити місяць. Але мамі постійно не вистачало.
– Ну то й що, що я тепер самотня? Це ж не означає, що я маю на себе рукою махнути! – гордо скидала голову мама після походу в салон краси, який вилився у декілька тисяч гривень.
– Так, я в розлученні, але мені тепер у лахміттях ходити треба? – обурено дивилася вона на мене, коли похвалилася новою кофтою та пальто, на які витратила майже всі місячні кошти.
Хоча шафа в неї ломилася від речей і до цього.
– На їжі економити – остання справа! – фиркала мама, коли я приголомшено розглядала вміст її холодильника.
Там і буженина, і фрукти, і солодощі, і м’ясо. Ми з чоловіком собі таке щодня дозволити не можемо. Зрозуміло, з таким розмахом мама вилазить за межі відведеного бюджету, а потім плачеться, що в неї скінчилися гроші.
Тягнути її потреби – дуже витратна справа. Чоловік вже висловлює невдоволення. До того ж з’ясувалося, що мама зовсім несамостійна. Зламався душ – нехай зять приїде. А він у відрядженні. Кажу, виклич сантехніка, а мама починає, а давай ти сама подзвониш, а приїдь, коли він буде лагодити, а то мені незатишно. І так у всьому.
Вона навіть не знала, де лічильники на воду стоять, цим раніше тато займався. Я вже не витримала і постаралася спокійно пояснити мамі, що її занадто багато в моєму житті. У мене є чоловік, свої потреби та турботи, але я маю все кинути та займатися виключно її справами та проблемами. Брат далеко, його не дістати, щоб він приїхав і танцював навколо мами.
– Так я й знала, що залишусь зовсім одна. Нікому не потрібна – чоловік покинув, діти відвернулися, хоч помри, всім начхати, – почала знайому пісню мама.
Її вона заводила щоразу, коли я не бігла з усіх ніг займатися її проблемами. Я тримаюсь з останніх сил. Нещодавно був день народження тата, на який він мене запросив, а я подумала та погодилася. Я давно вже не звинувачую його в розлученні.
Багато чого сталося, через що мені довелося подивитись інакше на їхній із мамою шлюб. Під час застілля ми змогли з татом поговорити наодинці. Виявилося, що така поведінка мами, від якої мене вже тіпає, це нормально. Тут стрес жодної причини не зіграв, вона завжди була такою, тільки нам це не показували. Всі ці проблеми лилися на батька. А він усе це нон-стоп терпів чверть століття, поки ми з братом не подорослішали й не міцно встали на свої ноги.
Терпіння у нього залізне, звичайно, мені такого й не снилося. Ще й рік не минув з моменту їхнього розлучення, а мама мені вже всю голову проклювала своїми проханнями, вимогами, докорами та примхами. Не знаю, як далі поводитися з мамою.
Вона як пилосмок, що витягує гроші, час, сили та нерви. Через неї мій шлюб уже почав давати нахил, чоловікові законно не подобається те, що відбувається, вимагає, щоб я припинила спускати стільки ресурсів на тещу. Але й кинути маму напризволяще мені не дає совість. Поки що я балансую на цій тонкій грані, але скоро доведеться приймати рішення, а я не знаю, яке.
Вийшла заміж в 34 роки просто тому, що так було потрібно. У нас двоє дітей. Шкідливих звичок немає, ми вірні одне одному, є достаток. Але мені некомфортно, кожен день задаю
Жінки, ну невже все настільки погано? Працюю в жіночому колективі вже другий рік. Всього у нас три жінки в кабінеті. Їм усім від 30 до 40. І на подив дуже
З мамою і сестрою чоловіка ми живемо в одному селищі в різних будинках. І кожну весну у нас проблеми з гарячим водопостачанням: воду для нас гріє місцева колонія, а з
КІНЕЦЬ.