З батьком свого сина я розлучилася через 5 місяців після його появи. Він почав пити, гуляти, вдома майже не з’являвся, ночував то в батьків, то в друзів, то в чергової коханки.

Дуже шкодую, що вийшла заміж через місяць після знайомства, не дізнавшись добре людину, з якою зібралася створювати сім’ю. Але мені було вже 28 років і перебирати було ніколи.

Нині синові 3 роки. Я живу з мамою (батько мого не стало давно), і в суботу попросила її посидіти з сином, щоб трохи відпочити. Мене подруга запросила на день народження, обіцяла, що познайомить мене з другом свого чоловіка.

Але мати вперлася, сказавши, що я завела дитину для себе, тепер маю думати не про чоловіків, а про дитину. Докорила, що й так виділили найкращу кімнату для нас, знизивши свій рівень комфорту.

Те, що я сама сплачую всі комунальні послуги, купую продукти, вожу матір на дачу майже кожних вихідних, вона не згадала. Ми посварилися, я взяла сина та поїхала в гості до подруги.

Звичайно, ніхто не звертав на мене уваги, тому що я з дитиною, а він ще, як на зло, вередував весь вечір. Чоловік, з яким подруга обіцяла мене познайомити, прийшов зі своєю дівчиною.

Вечір пішов не за планом. Але образа на матір не дає мені спокою. Я розумію, що такі ситуації будуть виникати й в майбутньому, а на собі не хочеться ставити хрест.

Ще планую налагодити своє особисте життя. Я ще можу зустріти чоловіка, з яким вийде побудувати родину. Але як це все планувати, якщо я навіть на перше побачення не зможу сходити.

КІНЕЦЬ.