Марина стояла перед відкритим холодильником, переповнюючись подивом. У кутку дверцят, щільно обгорнених фольгою, лежала порція вчорашньої вечері.

– Діма!

– Покликала вона свого сина. Підліток нервово увійшов на кухню, дивлячись на матір невинними очима.

– Ти поясниш, що це таке?

– Марина підняла пакетик із залишками їжі.

– Е-е… так, мам, – промимрив Діма, опускаючи очі, – я годував кішок і собак у дворі.

– Вчорашньою вечерею? – голос Марини тремтів від подиву.

– Ти знаєш, скільки це коштувало? Діма глибоко зітхнув.

– Мамо, я бачив, як тварини на подвір’ї шукали щось їстівне у смітниках. Мені їх було дуже шкода. Але ми мали багато їжі, і я вирішив поділитися з ними…

Марина на мить замовкла, намагаючись осмислити дії сина. Вона розуміла, що його вчинок був щирим, але водночас і необдуманим.

– Дімо, – почала вона тихо, – я пишаюся тим, що в мене такий добрий і дбайливий син. Але нам не варто витрачати продукти на вуличних тварин, особливо коли це може шкодити нашому сімейному бюджету.

Діма кивнув головою.

– Вибач, мамо. Я діяв на подумавши. Але як щодо того, щоб купити недорогий корм та залишати його для тварин час від часу? Марина посміхнулася.

– Це чудова ідея, Дімо. Так ми зробимо. Син полегшено зітхнув, обіймаючи матір. Адже саме такі моменти роблять сім’ю ще міцнішою, а людей – кращими та добрішими.

КІНЕЦЬ.