Надворі темніло. Тамара ходила з кута в куток, помітно хвилюючись. Дойде до вікна, гляне – немає його, назад повертається. Увімкнула телевізор, а там мелодраму показують, ніби насміхаються з неї. І куди ж чоловік подівся? Давно мав повернутися, сьогодні п’ятниця, завжди рано приходить. Якщо справи якісь важливі, чому ж не зателефонував, не попередив? Адже знає, не можна дружині нервувати. А втім, коли його це зупиняло.

Жінка сіла на диван, дістала старенький альбом та почала розглядати сімейні фотографії. На найпершій з них красуються вони з Михайлом, такі молоді ще веселі й нескінченно люблячі один одного. Це було незадовго до довгоочікуваної події – весілля. Тамара вдалася до спогадів…

З Михайлом жінка познайомилася давно, понад 30 років тому. Тоді вона лише закінчила школу і з нетерпінням прагнула увірватися у доросле життя.

Все на той період їй здавалося таким цікавим та інтригуючим! Вирішила вступати до медичного коледжу, піти стопами матері. Допомагати людям дівчині завжди дуже подобалося. На курсі була чи не першою красунею, хлопці не зводили очей з Тамари, дівчата – заздрили. Дівчину ж це не дуже цікавило це, все хотіла зосередитися на навчанні.

Одного дня все змінилося. Микола, друг Тамари, після навчання запропонував прогулятись до місцевого кінотеатру. Втомившись від нескінченних лекцій, дівчина з радістю погодилася.

Ось тільки не уточнив товариш, що на сеанс підуть не лише вони вдвох. Виявилося, Микола покликав мало не всіх друзів, тих самих, бешкетних і впевнених у собі хлопців. Серед них був Михайло. Тамара помітила його відразу, дуже вже він відрізнявся від усіх – високий зріст, широкі плечі, бездонні сірі очі, і прекрасне почуття гумору. Михайлу вдалося по-справжньому вразити дівчину!

Якщо спитати Тамару зараз, про що був фільм, вона й не згадає, адже весь час дивилася на нього… Михайло, своєю чергою, також зачарувався Тамарою, хай і не показав це одразу. Адже було неможливо відірвати погляд від цієї молоденької та худенької дівчинки. Такою вона здавалася ніжною, відкритою… І після цієї зустрічі якось усе швидко закрутилося, і молоді люди одружилися.

Михайло працював на заводі, працював чудово, завдяки чому й досяг до своїх п’ятдесяти хороших результатів – став начальником цеху. Колеги чоловіка цінували та поважали, а жінки не скупилися на компліменти. Тамара після навчання влаштувалася медсестрою до місцевої поліклініки та була щаслива. Пацієнти дуже любили дівчину, подобалася їм її доброта, турбота та увага. Рідко таке зустрінеш у державній клініці, а вона така, все для всіх завжди. Колеги знали, хоч би що трапилося – Тамара допоможе, виручить! Цим багато хто й користувався.

Сімейне життя складалося непогано. Незважаючи на молодий вік, Тамара проявляла себе як ідеальна дружина – працювала нарівні з чоловіком, підтримувала в будинку чистоту, наводила затишок, радувала смачними стравами. Друзі заздрили Михайлу, адже знайшов таку – не тільки красуня, а ще й розумниця. Чоловік пишався – так, пощастило. А хіба могло бути інакше, собі вибирав.

Згадавши початок сімейної історії, Тамара посміхнулася. Рука потяглася за наступною фотографією, на ній красувалося бешкетне дівчисько з великими сірими очима – Вірочка, улюблена дочка. Жінка згадала, як важко далася ця дівчинка. Тамара та Михайло були готові стати батьками незабаром після весілля, ось тільки все не виходило.

Скільки сліз було пролито, скільки сумних слів було сказано! Жінка мала намір навіть поставити хрест на сімейному житті, ну яка вона дружина, якщо народити не може? І ось, зовсім зневірившись у диві, Тамара почула на огляді заповітне – “Ви вагітні!”. Щастю не було межі. Вірочка дуже згуртувала їхню родину, вона з’явилася вчасно.

Тамара ніжно погладила фотографію доньки і з сумом усвідомила, як же скучила за нею. Віра закінчила школу із золотою медаллю і, бажаючи здобути гідну освіту, поїхала до столиці. Батьки вибір доньки підтримали, хоч і турбувалися – як вона там одна? Все ж таки важко відпускати від себе єдину дитину. Але Віра не підвела – дівчина вступила на філологічний факультет, старанно навчалася і навіть знайшла цікавий підробіток. Молодець, все встигає! Ось тільки до батьків приїжджає дуже рідко, воно і зрозуміло, доросле життя, свої турботи, справи…

Зашуміло у коридорі. Тамара відклала фотографії убік і поспішила до входу.

– Михайло, ти? – Включаючи світло, заговорила жінка. – Чому не зателефонував? Де ти був? Я ж…

Тамара не повірила своїм очам – Михайло був добряче «веселий». Коли встиг? Адже ніколи не зловживав цим. Може, що сталося? Розуміючи, що зараз намагатися домогтися правди від чоловіка марно, Тамара мовчки допомогла Михайлу дійти до спальні, зняти верхній одяг і лягти в ліжко.

Так, не про такий вечір жінка мріяла. Зайшла на кухню, закрила штори, поставила чайник і гірко розплакалася. Ось так, несподівано для себе. Тамара немов дозволила собі, нарешті, виплеснути назовні свої переживання та байдужість, з якими стикалася так часто останнім часом. І чому від своїх пацієнтів вона відчуває більшу зацікавленість, ніж від чоловіка? Адже стільки років прожили разом і стали наче зовсім чужими.

Гіркі думки жінки перервав телефонний дзвінок. Тамара навіть одразу й не зрозуміла, звідки йде мелодія. Перевіривши всю квартиру, жінка помітила у коридорі телефон чоловіка. І хто ж дзвонить йому так пізно? Можливо ті друзі, з якими загуляв? Тамарі захотілося відповісти на дзвінок і виплеснути всі емоції, що накопичилися. Але почувши на тому кінці дроту жіночий голос, вона не змогла промовити жодного слова. Виходить, Михайло був зовсім не з друзями, а в компанії якоїсь Оксани.

Тамара не стала навіть вступати в бесіду з незнайомкою та слухати її виправдання. Скинувши дзвінок, жінка накинула на себе перше пальто, що попалося, і вибігла з квартири. Куди й навіщо вона не розуміла. Від раптової новини хотілося плакати.

– Тамаро, ти? Куди так біжиш? – гукнула жінку сусідка, Ольга.

– Я… – невиразно відповіла Тамара і опустила голову вниз.

– Подивися на мене! – Не вгамовувалася Ольга. – Боже, що трапилося? Ніколи тебе не бачила у такому вигляді. Вся тремтиш! Сталося що? Ну, не мовчи.

Тамара була не в змозі зображати спокій і піддалася емоціям. Ольга уважно вислухала розповідь сусідки.

– Так… – сумно простягла вона. – Ніколи б не подумала. А ти певна? Може, колега?

– Впевнена. Почула, як вона ніжно звертається до нього. – Тамара замовкла, а потім тихо продовжила. – От скажи мені, чому так? Я ніколи б не могла подумати, що Михайло на таке здатний. Прожили разом 30 років, а тепер…

– Знаєш, чого тільки не буває. Повір мені, на своєму віку надивилася різного. Але подумай сама, чи варто швидкоплинне дівчисько вашого шлюбу? Стривай, не перебивай. Розумію, як тобі зараз, ой як розумію. Коли Ігор уперше загуляв, думала, не переживу. А воно дивись як живу. – сумно усміхнулася Ольга.

– Ігор? А як ви після такого?

– А як усі. Живемо, робимо вигляд, що нічого не було. Чоловіки у нас такі, хочуть на старість років показати, що ще щось можуть. От тільки вони не потрібні цим молодим, ні. Так, тимчасова розвага це минає. Люблять нас, дружин. Хто їм ще блага створить у житті?

– Вважаєш, це правильно? – дивувалася Тамара. – Як вибачити таке? Я на нього дивитись після цього не зможу!

– А нічого прощати! Уяви, що нічого не було? Важко, так. Але так краще буде, моя люба. Сама подумай, ну, розлучишся зараз, а далі що? Адже любиш його? Любиш. Стільки років прожили пліч-о-пліч, Вірочку народили, виховали, вивчили, ремонт нещодавно зробили у квартирі. Та вас завжди у приклад ставили, а ти так легко все зруйнуєш? А ти будь мудріша, вибач його. Ми вже літні, Тамаро, не знайдемо інших, не зможемо. Ти хоч і красуня, але ж не приймеш іншого, ні…

Тамара мовчки дослухала сусідку і рушила додому. Михайло, як і раніше, спав, а його телефон кілька разів зрадливо задзвонив. Жінка прийняла гарячий душ, за звичкою намазала обличчя кремом, подарованим чоловіком, і хотіла вже піти спати, як пролунав дзвінок у двері. А це хто ще в таку пізню годину? Тамарі стало не по собі. Ледве чутно вона підібралася до дверей і подивилася в вічко. Побачивши Віктора, сусіда знизу, жінка видихнула і поспішила вийти на сходовий майданчик.

– Тамаро, пробач заради Бога, що так пізно. Допомога потрібна. – схвильовано казав чоловік.

– Що трапилося? Марії Степанівні погано? Швидку?

– Так, тобто… – Віктор, хвилюючись, плутався в словах. – Була швидка, поїхала нещодавно. Та тільки погано матері знову, може, допоможеш? Сил немає, Тамаро, так я втомився.

– Тише, чекай мене тут. Я тільки по аптечку збігаю.

Тамара накинула на себе пальто, взяла все необхідне і разом із Віктором вирушила на допомогу Марії Степанівні. Пробувши у сусіда близько години, подбавши про стареньку, надавши їй необхідну допомогу та підтримку, Тамара без сил вирушила додому. Дорогою її наздогнав Віктор.

– Тамаро, я не знаю, як дякувати тобі, слово честі. Ти наша рятівниця. – Радів чоловік.

– Все добре, це моя робота. Відпочивайте, доброї ночі. – Втомлено відповіла жінка і зачинила двері.

Розташувавшись у вітальні, Тамара миттєво заснула. А вже через 4 години продзвенів будильник – настав час збиратися на роботу, чергування ніхто не скасовував. Жінці було так погано, що вона вперше в житті зателефонувала на роботу та попросила вихідний, пославшись на погане самопочуття. Прохання Тамари задовольнили і побажали якнайшвидшого одужання, куди вони без неї! Але добре відпочити і виспатися все ж таки не вдалося. За кілька годин Тамару наполегливо почав будити Михайло.

– Кохана, ти проспала? – м’яко спитав він.

– Все нормально. – відвернувшись до стіни, ледь чутно відповіла жінка.

– Не пам’ятаю, як додому дістався. Пізно прийшов, мабуть? Ти пробач мене. Просто з Миколою зустрілися після роботи, трохи посиділи. А подзвонити не міг, телефон розрядився. – виправдовувався Михайло.

– Я хочу побути одна.

– Звичайно, кохана. А я поки себе приведу впорядок, сніданок зроблю нам! О, ти що, переглядала альбом? – Помітивши фотографії на дивані, запитав чоловік. – Така це пам’ять, здорово. Ну, відпочивай.

Чоловік пішов, зачинивши за собою двері, а з очей Тамари потекли сльози. Як же віртуозно він бреше, а як намагається догодити, гидко навіть! За сніданком чоловік із дружиною ледве обмінялися словом, напруга та образа так і витали у повітрі. А далі Михайло намагався розрядити обстановку – розповідав про посиденьки з другом, якісь новини з роботи, жартував та посміхався. Тамара мовчки слухала, а потім вирішила поставити головне запитання.

– Скажи, будь ласка, дорогий… – зам’ялася вона.

– Слухаю, що таке? – ніжно спитав чоловік.

– Ти нічого від мене не приховуєш? Чи можу я тобі довіряти, не підведеш?

– Звичайно ж так. З чого такі думки? Ти мене вже 30 років знаєш, хіба хоч раз я давав привід засумніватися у своїй чесності? Викидай думки такі з голови. Сім’я – моя головна цінність та гордість!

– Добре, дякую за щирість. – сумно усміхнулася Тамара.

Після цієї розмови жінка вирішила прислухатися до поради Ольги. Навіть якщо чоловік пішов на такий обман, швидше за все це було один раз. Зараз Михайло, ймовірно, кається, усвідомлює помилки, тому найкращим виходом буде прийняття його. Потрібно забути те, що сталося, хоча б вдати. Тамара дала чоловіку ще один шанс і всіляко прагнула не піддаватися на душевні переживання, хоч це було і дуже важко. Загалом, сім’я зажила звичним чином. Здавалося, все стало на свої місця.

А десь через півроку на Тамару чекало нове потрясіння. Зустрівши на прогулянці спільного з чоловіком друга Андрія, жінка дізналася для себе погані новини. З’ясувалося, що та сама Оксана була не єдиною дівчиною в житті Михайла, до неї чоловік мав тривалі стосунки з дружиною Андрія. Це виявилося випадково.

– Уявляєш, приїжджаю додому раніше, а там вони. Ох, Тамаро, краще не знати, що далі було. Не чекав я такого від дружини та від друга. Після цього всіх прогнав, загуляв. Тепер ось намагаюся далі жити, тільки ось тяжко дається.

– Не можу повірити, що це правда. Але чому ти раніше не розповів мені?

– Не хотів псувати тобі життя. Знаю, підло, але ти жінка гідна, всі шанують тебе! Думав, Михайло заспокоїться. Виходить, ні. Я повинен був одразу тобі все сказати, вибач мені, заради всього святого!

Тамара подякувала другу і стрімко вирушила додому. Зібравши всі речі чоловіка у валізи, виставила їх на поріг. Прийшовши додому, Михайло був шокований.

– Що це означає, поясниш? – роздратовано спитав чоловік.

– Ти йдеш! До Оксани чи дружини Андрія, не знаю. Все одно куди. Головне, подалі від мене. Жити із зрадником я більше не маю наміру. Намагалася вибачити, але не можу. Прощай.

Жінка зачинила двері та видихнула. Тепер на неї чекає новий розділ життя. Після п’ятдесяти починати будувати все спочатку складно, але можливо!

Після розлучення подружжя пройшов майже рік. Тамара трохи прийшла до тями, жінка намагалася триматися. Цей розрив із коханою людиною дав їй ковток свіжого повітря. Більше не треба було ковтати образи, плакати у подушку та шукати причини байдужості чоловіка. Тепер головною людиною у своєму житті була вона сама.

Одного разу на вечірній прогулянці Тамара зустріла Віктора, свого сусіда.

– Доброго вечора, Тамаро! – усміхнувся чоловік.

– Привіт, Вікторе. Як мама, тримається?

– Так дякую! Чув, що нове життя в тебе почалося?

– Та вже, від сусідів нічого не приховаєш. Почалося, виходить. – сумно усміхнулася жінка.

– Тамаро, раніше хотів тобі сказати, та все не наважувався, ти заміжня була. Адже давно ти мені в душу запала!

– Навіть так? – Усміхнулася жінка. – Все у твоїх руках, сусіде. Тепер я вільна.