Коли чоловік від мене пішов до іншої, то нічого абсолютно не взяв, по-людськи зі мною розлучився, можна сказати. Я була дуже засмучена, адже ми вже немолоді. Згодом я дізналася, що в нього є дитина, хороший бізнес. А якось несподівано Олег сам мені подзвонив

Правду кажучи, мені, звичайно, особливо не дуже хотілося писати сюди і виставляти своє життя на осуд усім людям, але зараз мені потрібна хоч якась мудра порада, щоб розібратися з ситуацією, яка у мене виникла.

Зараз я сама опинилася в скрутному становищі – не знаю, як бути далі і який вихід знайти.

Я сама за професією педагог. А історія моя така.

У місті, де я здобула свою вищу освіту, було всього два вищі навчальні заклади: мій педінститут і невеличке училище. Можливо, тому половина хлопців з училища і вибирала собі в дружини молодих вчительок. Так все склалося й  у нас з Олегом.

Познайомилися ми з моїм чоловіком на дискотеці, після того стали зустрічатися, а потім закохалися, одружилися.

Почалася у нас гарне сімейне життя.

Ми з Олегом пройшли за роки спільного життя все: і проблеми, і радість. Роки швидко минали.

На той час я вже п’ять років працювала в школі, де непогано себе зарекомендувала. Керівництво школи до мене прислухалося, брало до уваги мої поради та пропозиції. Тому коли мій чоловік Олег залишився без роботи, я попросила директора влаштувати чоловіка в нашу школу.

Мій директор пішов назустріч, взяли Олега.

Спочатку на пів ставки педагогом додаткової освіти, а потім перевели на ставку – викладачем праці.

Мій Олег – людина дуже товариська, весела, чуйна та добра, я завжди вважала, що мені дуже пощастило з таким чоловіком.

Діти його дуже полюбили: він з ними – і в футбол, і в похід, і на екскурсії. Все було добре у нас.

Але одного разу, перед останнім дзвоником, на уроці у випускному класі почалися якісь незрозумілі жарти.

А потім я все зрозуміла, мій Олег зустрічався з одною з дівчат.

Він мені зізнався в усьому сам, у складній і відвертій та зовсім непростій для нас обох розмові, сказав, що вона чекає дитину.

Олег пішов з дому, як кажуть, «з одного зубною щіткою». Він подав на розлучення сам.

Зі школи звільнився. До осені вони розписалися. Незабаром у них з’явилася маленька донечка.

Розповідали мені, що мій Олег зайнявся бізнесом. Взяв в кредит «Газель», їздив по найближчих селах, торгував продуктами.

А днями Олег, зовсім несподівано для мене, зателефонував.

Він мені так спокійно розповідав про своє життя.

Живе один. Розлучений. Його дружина з донькою поїхали в столицю.

Мій колишній чоловік визнає всі свої помилки і величезну провину переді мною. Просить про зустрічі.

Чоловік мій колишній таки сподівається знову бути разом.

Посилається на добрі відносини з сином, який його зрозумів і вже давно пробачив.

Що мені робити, не знаю.

Згадаю молодість зі своїм чоловіком, згадаю сміх Олега щасливий та безтурботний, згадаю слова його – хочу прийняти назад. Адже мені так добре було з ним, він хороша та турботлива людина. Навіть, коли йшов від мене, зовсім нічого не взяв, якось по-людськи розлучився, можна сказати.

А як забути його зраду, свої роки самотності? Зовсім я заплуталася, вибачте. Порадьте щось, бо якийсь смуток на душі.

Боюся, що коли не прийму його, то так і буду самотньо доживати віку, а чоловік він був не поганий для мене, поки не вчинив ту помилку.

Чи варто приймати назад доброго та хорошого чоловіка, навіть, якщо він зрадив мені?

КІНЕЦЬ.