Тамара з нетерпінням чекала на свого чоловіка, Степана з роботи, часто поглядаючи на вулицю. Вони були одружені всього три місяці і ще тільки-но впізнавали один одного в побуті.

Тамара пишалася тим, що до приходу чоловіка завжди готова вечеря. Вона вважала себе гарною дружиною і думала, що чоловік вважає так само. Якось вона побачила, що до машини Степана під’їхала машина з іншим чоловіком.

Занепокоєна тим, що чоловік привіз гостя без попередження, вона кинулася зустрічати їх. До полегшення Тамари Степан увійшов один. Він пояснив, що цей чоловік – їхній сусід Толик, з яким він нещодавно потоваришував, бо вони працюють поруч.

Незважаючи на те, що Тамара спочатку із сумнівом ставилася до того, що Степан постійно пропонує підвезти Толика та його дружину, вона вважала добрим знаком те, що Степан та їхні сусіди швидко потоваришували.

Все б нічого, але й поступки з боку Степана швидко накопичувалися. Коли захворіла мати Світлани, Степан цілий день допомагав їм, і Тамара відчула себе обділеною увагою чоловіка.

Ситуація згодом загострилася. Степан став пропонувати Толику та Світлані все більше поїздок та допомоги, часто на шкоду часу, проведеному з Тамарою.

Коли чоловік захворів, Тамара подумала, що він хоч так затримається вдома, проте наступного ранку нетерплячий Толик постукав, очікуючи, що їх із дружиною підвезуть.

Тамара роздратовано повідомила йому про стан Степана, але отримала байдужу відповідь, мовляв, Степан повинен був просто водити машину, і він міг би зробити це і в поганому стані – в цьому немає нічого складного!

Розчарувавшись, Тамара задумалася про те, наскільки небезпечно завжди бути надто поступливим, і зрозуміла, що люди часто сприймають доброту як належне.

КІНЕЦЬ.